18 січня, за церковним календарем, Надвечір’я Богоявлення. У народному побуті українців — голодний Святвечір, голодна кутя.

Практикуючі християни протягом усього дня, як і перед Різдвом Христовим, дотримуються суворого посту, нічого не їдять. Аж з першою зорею можна сідати до столу, але й тоді господиня подає виключно пісні страви: голубці з картоплею, кашу, гречані млинці, рибу, гриби (часто юшка з грибами), вареники з капустою, червоний борщ, неодмінно узвар та кутю.

Після святкової вечері, яка розпочиналася зі спільної молитви, усі “проганяли кутю”, бо вона вже остання у циклі Різдвяних свят. Виходили на вулицю, били палицями по плоті (часто брали ті палиці, якими будуть пасти корів), цебриках, барабанили по металевих відрах і вигукували (особливо діти):

– Утікай, кутя, з покуття,

Узвар, іди на базар.

Паляниці, залишайтесь на полиці,

Дідух — на теплий дух,

Щоб скинути кожух…

Коли вже зовсім смеркалося, родина виносила з хати дідуха і спалювала його на грядках, “щоб добре родило”, або “пускаємо на теплий дух”. Щоправда, дехто з господарів колоски з дідуха давав домашній птиці, аби добре неслася, плодилася. Ці дії також відображають прощання з зимою (хоча щойно ледь за половину зими “перевалило”) і закликання весни.

Перед Богоявленням (Йорданом, Водохрещем) святять у церкві воду. Посуд, призначений для свяченої води, прикрашають квітами, барвистими стрічками. Тепер здебільшого використовують штучні квіти, а колись виключно природні, засушені, які збирали ще влітку; нерідко посуд прикрашали квітами з троїцького букета. Цією водою перед вечерею скроплюють хату, господарські прибудови, подвір’я, город, сад, пасіку, домашніх тварин і аж тоді родина сідає вечеряти. Для мешканців міських будинків залишається скропити тільки квартиру, спільну зі сусідами площадку та вхід перед під’їздом… Деякі господині замішували на свяченій воді тісто і виліплювали хрестики, кріпили їх на стінах, одвірках як оберіг від нечистої сили. Такі ж хрестики малювали на дверях. І тепер ця традиція побутує.

Дівчатам дозволено в цей вечір ворожити, а дітям — щедрувати. Кожна дитина з ватаги щедрувальників брала зі собою оберемок ліщинових галузок. Кожному господарю вручала по галузці на знак подяки.

З давніх часів існувало повір’я, що в Надвечір’я Богоявлення, як і на Святий Вечір перед Різдвом Христовим, домашні тварини можуть розмовляти людською мовою. Якщо у них поганий господар, не доглядає, б’є, належно не годує, то вони неодмінно поскаржаться Всевишньому…  Отож, будьмо дбайливими!..

Тарас ЛЕХМАН

Comments

коментарів