Мистецтво фотографії, гітара, духовні пісні, блог “Плани на завтра” та книжковий дебют – все це про сестру Антонію Шелепило. Віднедавна ця творча монахиня зі Згромадження Сестер Місіонерок Найсвятішого Ізбавителя мешкає  у Львові.

-Сестро Антоніє, чому книга має назву Enter?

Назва книги народжувалася дуже довго. Спершу  планувала назвати її “Ящик слів”, як заголовок одного із віршів. Потім була думка про “Кольорові слова у чорно-білій обгортці”. Але вже коли виходила з видавництва відчула, що це не зовсім те. Остаточну назву запропонувала с. Клара зі Згромадження Сестер Милосердя св. Вінкентія. Вона підшукала дуже багато різних і красивих назв. Наприклад, “Стара добра новина”, “Світло тихе” і серед них була  назва “Enter”. І вона мене зупинила. Саме ця назва також дуже підійшла до цієї книжки, бо у ній є 5 розділів, які я назвала кімнатами. А оскільки Enter – це є вхід і книга є такою досить особистою, це є мої переживання, роздуми, які народжувалися на молитві, то це співзвучно. Немовби запрошую таким чином читача у ті кімнати: “Заходь”.

-Ви почали писати ще до монастиря?

– Писала я з дитинства. У мене збереглися старі-старі щоденники, зошити з віршами. І мені якось завжди було легко віршувати. Батьки теж люблять літературу, навчили мене любити книги, і у свій час писали.  Але вірші глибшого змісту, я почала створювати десь у 16 років, коли вперше відчула своє покликання. У той період я поїхала на прощу і там зрозуміла, що це моє — жити духовним життям глибше і присвятити своє життя Богові. Перед тим переважно була поезія про любов, про закоханість. А потім вже почалося віршування на рівні спілкування  з Ісусом. Поезією я висловлювала те, що не могла іншими словами сказати. Рима сама якось вела у глибину мене і пояснювала, що відбувається у моєму серці. Вірші – це як рентген – вони показують те, чого сам не побачиш. У мене є багато написаних сторінок, але коли планувала видати книжку, то дуже довго обирала – що видавати, а що —  ні. Над кожним віршем думала, чи має він там бути. Адже вірші ростуть разом зі мною.

– Це саме віршована збірка?  Чи проза також є?

– Там є також проза. Це одна з “кімнат”, вона є найбільша називається “Коли у римі тісно”.Їх можна назвати білими віршами, це роздуми над важливими для мене питаннями.

– Чи кожна “кімната” присвячена конкретній темі?

– Так, перша “кімната” називається “ящик слів”, або “життя у дрібницях”.  Там переважно вірші про те, як я бачу життя кожного дня, якісь дрібниці, якісь деталі, якесь нове відкриття.  “Інша “кімната” — це “Жменя підслуханого слова”. Йдеться про вірші написані на основі Святого Письма. Ми у монастирі маємо щоденну молитовну практику — розважання над Святим Письмом, коли ми читаємо і роздумуємо над уривком, який дає Церква на кожен день. Під віршами цього розділу  також є посилання на конкретну цитату, на основі якої написані ці роздуми. Найбільше з них створено під час щорічних восьмиденних реколекцій. Таку “духовну віднову” ми маємо щороку і ці вісім днів не розмовляємо вимикаємо телефон, маємо лише молитву і розмови з духівником, який проводить науки. Іі це є найплідніший час для написання.  Ці вірші були написані у такій тиші. Наступна кімната —  це “Коли у римі тісно”. Вона присвячена молитовним роздумам. Дуже багато моїх віршів —  це є звернення і розмова з Богом. Те, що я Йому розказую, мої переживання, і те, що Він усередині моєї душі  відповідає. Або розмірковування над чимось важливим у моєму житті.

Наступна кімната —  це є “Багата любов у вбогих словах” —  напевно це найособистіша частина моєї книжки. Там є вірші про те, що мене заторкнуло, що змінило, що відкрило “нову частиву” мене, якої раніше не знала. І остання кімната  — це вже навіть не кімната, а, “Балкон кольорової радості”. Оскільки всі ці рядки написані на балконі. Коли я жила у Кам’янці-Подільському три роки,то у нашому будинку був дуже гарний балкон. І коли було тепло, то виходила і сиділа під зорями.  І відразу щось писалося. Там я зустрічала весну, осінь, там рахувала зірки. Ці вірші переважно про природу, але не такі, як ми вчили у школі. Це поезії, у яких я спілкуюся із природою і навіть сварюся. Один з моїх улюблених білих віршів “Будьте як дощ”, написаний у Львові.  Коли у Львові почалися такі затяжні дощі, як він любить, то вони мене страшенно дратували. І у той момент написала текст про дощ. Про те, що дощ насправді старається, він дуже наполегливий у своєму покликанні – бути дощем і падати.

–  А чи кожен день може стати натхненням? Адже знаю, що у Вас також є блог “Плани на завтра”.

– Можу сказати, що живу з натхненням. Воно приходить, коли я йду вулицею і тепер маючи вже сучасний телефон, можу фотографувати. Я люблю ходити уважно.  Йду і бачу слимака і починаю робити йому фотосесію. Бо він мені дуже подобається, він гарно сидить.. І помічаю поблизу якусь квітку, камінь, якийсь сірий паркан, а над ним три квітки, які вищі від того бетону,  і мені такі банальні буденні речі говорять про ось важливе. Стара стежка, якісь такі закинуті будинки, у яких я шукаю щось таке, що схоже до мене. І найперше натхнення приходить тоді, коли я – не поспішаю. Коли я поспішаю, то натхнення за мною не встигає, або я його “переганяю” (сміється). Але найпершим джерелом натхнення є молитва. Коли я є вірна молитві, то натхнення справді мене не покидає. Коли я забігуюся, не маю часу у тиші побути з Богом, у спокої трохи довше, то цей голос є тихіший. Я не можу сказати, що голос Божий мені диктує поезію. Це неправда, адже я – не візіонерка. Але це є думки, які точно мають добре походження, які мають своє джерело десь вище. Бо часто коли я перечитую свої тексти, то навертаюся. Вони призначені найперше для мене, щоб я пам’ятала якою маю бути.  Натхненням є також люди. Після кожної зустрічі у мене є бажання щось написати. Те, що я побачила у тій людині, те, що я відчула біля тієї людини. Натхненням є події. Кожна поїздка, відпочинок. Тобто натхнення насправді є дуже багато і воно оточує кожну людину. Залежить просто від того, як особа на нього відгукується. Чи вона вмикає свою “радіостанцію” на цю хвилю, чи ні.

–  Чи життя у монастирі допомогло розвинути свої творчі здібності?

– Думаю, що без монастиря і я б не була тою, якою є тепер. І книжки б не було.  Монастир є дуже сильним натхненням і я себе від нього не відділяю. Я є частиною моєї спільноти і спільнота є фундаментом, на якому я будую. Спільнота у мене вірить, вона дуже багато у мене вклала. У мій характер, мою формацію, світогляд, поставу. Тобто це все сформувалося у стінах монастиря. Звичайно, воно збудувалося на моїх особистих якостях вроджених, набутих вдома, вихованих.  Але саме монастир зробив з мене Антонію, якою я є зараз.

І насправді у монастирі є дуже багато простору для розвитку кожній сестрі. Кожна з нас знаходить себе у своїй сфері, розвиває свої таланти. У нас багато сестер пишуть ікони, творять музику, різноманітні проекти. Тобто кожна сестра шукає себе і знаходить і допомагає іншим людям знаходити себе. Я знайшла себе тут. У текстах, які пишу, бо коли була у новіціаті, то  наша магістра принесла нам блокноти і сказала: “Пишіть, ведіть щоденник”. І я дотепер його маю і пригадую, що саме у цьому щоденнику почала “молитися, пишучи”. Мені важко було сидіти і говорити з Богом, бо думки втікали, але коли я писала, то вони спрямовувалися туди, куди потрібно.І зараз пишу Щоденник, але тепер ним є блог “Плани на завтра”. Тобто кожного вечора, коли я відкриваю Святе Письмо, бачу цей уривок, який будуть читати завтра на Літургії, я пишу кілька думок. Молюся  і чекаю, коли думки прийдуть. Вони приходять і до них добираю відповідну фотографію. Раніше я шукала її у Інтернеті, а тепер фотографую. Це також нове натхнення нещодавне – фотографувати. І ці світлини дуже пасують до моїх думок. Це тепер іде синхронізовано – фото і слово. І тому я шалено вдячна моїй спільноті за те, що вони вірять у мене за те, що роблять для мене мої сестри. Коли спільнота ухвалила рішення видати цю книжку – це був найбільший подарунок у моєму житті. Бо це коштовна і витратна річ, але вони повірили, що цей проект є успішний  і я також вірю в нього.

– Розкажіть детальніше, як відбудеться презентація книги “Enter”?

– 28 лютого, в останній день зими, у приміщенні Гостинного дому Архистратиг у нижньому залі о 19:00 буде презентація. Вона матиме не лише формат читання поезій, це також будуть мої пісні.  Раніше я також писала пісні. Тому кілька віршів, які є у книзі, покладені на музику. Вони ніде не видані, як музичні треки, тільки на диктофоні у мене, але я планую їх заспівати під гітару і під клавіші.

Книгу “Enter” с.Антонії Шелепило можна замовити через її фб-аккаунт, або через  Instagram, також можна придбати у магазині “Свічадо”, у храмі Йосафата на Замарстинівській. Також сестра планує привезти книги у кожен храм редемптористів. Також презентації відбудуться у інших локаціях Львова і у Тернополі, Новояворівську, Кам’янці-Подільському, Чернігові. Кошти від книги є пожертвою на монастир.

Розмовляла Оксана Бабенко

http://velychlviv.com

Чортків Life

 

Comments

коментарів