Таємниці Чортківщини: Криволуцька капличка

Невеличке мальовниче село Криволука розкинулося серед зелених родючих земель і неначе загубилося на межах нашого та сусіднього Бучацького районів. Доля села – це гірка доля багатьох сіл Західної України. Пам’ятають мешканці села нелегкі роки панської Польщі, виселення сельчан у Сибір, воєнні лихоліття, а потім – важкі повоєнні
голодні та холодні роки, становлення колгоспів та ін. На околиці Криволуки стоїть церква, збудована прадідами сельчан ще з XIX ст. На узбіччі біля дороги до церкви витікало звичайне джерельце, де люди зробили невеличку криничку-капличку для споживання води. За християнським звичаєм, на капличці встановили хрест…

Чудового літнього дня, 11 липня 1962 року, коли сонце ласкаво осявало довкілля, четверо 12-річних дівчаток – Оля, Іванка, Марійка, Таня – гралися неподалік церкви. Набавившись, дівчатка потомилися й захотіли напитися водички. Прибігли до джерельця, нахилилися, щоби напитися, і – побачили щось незвичайне: із глибини кринички виходили наче якісь бульбашки, били ясні промені й немовби щось рухалось у воді. Діти не знали, що то таке, тож покликали дорослих, аби ті подивилися, що це може бути. Коли прийшли старші, побачили, що у воді відбивався образ Божої Матері, яка на руках тримала Ісуса Христа. А церква водночас засяяла видіннями святих.

Люди полишали всі свої життєві справи та поспішили подивитися на чудотворне об’явлення. Хто – пішки, а хто – на велосипеді, навіть машинами приїхали. Приходило багато немічних, незрячих, щоби помолитися, обмитися водою із чудодійного джерела. Дивилися, вірили та просили Матір Божу про здоров’я для себе, своїх дітей та онуків.

Дехто її бачив, а були такі, що не бачили, та вірили в з’явлення Божої Матері й прохали заступництва в її Сина, нашого Спасителя, за нас грішних.

…Були то важкі часи для християн. Релігія заборонялася й вважалася антирадянською пропагандою. Діти, які навчалися в школі, та студенти повинні були на Великдень йти на науку, щоби не йти з батьками до церкви. Але звістка про об’явлення Божої Матері швидко облетіла довколишні села, райони й навіть області. Люди йшли звідусюди. Тривало це, може, три-чотири дні, допоки не дізналася про це місцева та районна
влади. У село приїхало багато працівників міліції, почали відганяти людей від кринички… Недільного дня, коли зійшлися всі сельчани, примчала пожежна машина, викачала з кринички воду й насосом під напором води пожежники обливали людей.
Аби запевнити, що все це – неправда. Керівник тодішнього Чортківського райкому покликав священика о. Кутного, щоби той подивився в криничку та сказав, що там бачить. Однак на все – воля Божа. Священик сказав, що не побачив нічого. Так хотів Бог: якби священик щось угледів, напевно, був би у в’язниці. Але людей нічим не могли зупинити. Вони продовжували йти до джерела, вірити, молитися…

Тоді влада вирішила розвалити капличку. Знову приїхала пожежна машина, і, зробивши з троса кільце, фахівці двома палицями накинули його на хрест на криничці та причепили до машини. Авто рушило з місця, і – криничка розвалилася. Посипалися каміння, цегла. У кожного свідка цього теж ніби щось у душі розпалося. Та минуло три десятки літ, і розвалилася сама влада. Щоби люди мали де набирати воду, поставили
колонку, з якої викачували воду. Стояла та колонка, напевно, десь тижнів зо два,
не більше. Якось надвечір приїхали двоє хлопців, сказали, що вони – з Дніпропетровської області, зруйнували ту колонку та заявили: «Дивіться, люди, вірте, моліться, просіть у Матері Божої заступництва й за нас».

Влада ще більше оскаженіла та вирішила залити криничку бетоном – лишень через трубу витікала вода. Люди йшли, вірили, клали квіти на бетон кринички, запалювали свічки. На кожній вулиці стояв міліціонер, аби люди з навколишніх сіл не могли підійти до чудотворної кринички. На нашій вулиці «з поля» стояв дільничний п. Смук. Недільного дня йшов тією вулицею у село молодик Северко Кавчук до свого брата Романа. Дільничний не повірив, що – до брата, розгорілася сутичка, й міліціонер вистрілив у повітря. Приїхала вантажівка з правоохоронцями, розпочалася бійка. Тут
збіглися сусіди, заступилися за сільчан. За «розбій» брати Кавчуки потрапили до «цюпи».

Щоби люди не дивилися на церковні вікна, керівники наказали замінити на них
скло: якщо селяни цього не зроблять, то церкву зачинять. Це був ультиматум від
влади. Але людям дуже хотілося, щоби церкву не закривали, і кілька чоловік
(звичайні мешканці села) вирішили замінити скло. Не тому, що хотіли догодити
тодішньому керівництву, а тому, щоби лише не закрили церкву. Уночі, приставивши високі драбини, кілька молодиків замінили шиби. Серед них був юнак на ім’я Степан Смаглій. Після заміни скла, прийшовши додому, Степан захворів, неначе тяжкий параліч скував хлопця; рідні думали, що вже не виживе. Та його мати Ганна сказала іншим хлопцям-учасникам повернути віконне скло на церкву. Ніхто не викинув жодного шматочка, тож усе повернули на місце, і – о диво (!) – Степан одужав.

…Спливав час. Довго стояла криничка закутою в бетон, а люди все йшли, молилися, брали воду додому, щоби нею освятитися. «У час перебудов», коли з влади почало сипатися каміння, люди відновили криничку. Десь у 1989 році все село зійшлося розчищати канали й знову збудувати над криничкою капличку. А в 1991-му році місцева влада зробила огорожу, а чималий відрізок дороги до каплички заасфальтувала. 1992-го р. було встановлено хрест на честь 30-ліття від часу об’явлення Божої Матері. Щороку ввечері 11 липня відправляється тут молебень до Матінки Божої. Зі сусідніх сіл приходять люди, а 12 липня правиться служба Божа, цього дня люди йдуть як на відпуст і просять у Господа Бога благословення: «Допоможи нам, Господи, пізнати істину Твою, що все добре, світле, надійне йде від Тебе. Прости, Господи, тим, які вчора паплюжили Тебе, нищили Твої храми, ламали хрести, спалювали образи, та з Твоєї щедрої руки, Господи, Ти подаєш нам хліб насущний і сьогодні – то не плід тих, хто вирішує нашу долю в державних парламентах, а таки тих чистих душ людей і наших односельців, які ще тримають на силі своїх молитов Україну й нас усіх. Прости нам, Господи. Дай нам правителів мудрих, молодих, із чистими серцями, зі світлим розумом і світлою совістю. Ми, неначе пелюстки з квітки, розлетілися по всій Україні, по всьому світу, «ми чужого навчились, але свого не зцурались». «Матінко Божа, я тебе молю: дай Україні добрую долю».

Л.МАТВІЙЧУК, О.БІЛОУС,
очевидці тих подій

Голос народу

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here