Верховна Рада України 19 квітня підтримала постанову про підтримку звернення Президента до вселенського патріарха Варфоломія про надання томосу на автокефалію православної церкви в Україні. За цей проект постанови, підтриманий більшістю парламентських фракцій, проголосували 268 народних депутатів. Проти виступили 36 депутатів, зокрема, представники «Опозиційного блоку».

Ця подія бере свій початок ще з часів проголошення Незалежності України і має як своїх прихильників і противників, так і людей байдужих, і людей з явно популістичними гаслами. До названих останніми належать ті, які час від часу виголошують гасла, публікують в Інтернеті, організовують маніфестації з вимогою заборонити (скасувати, ліквідувати) діяльність церков московського патріархату на території України. Як на мою думку, абсолютно правильна ідея, але оформлена в абсолютно неправильний метод її здійснення.

Споконвіків відомо, що кожна дія, особливо – категорична дія, призводить до протидії, наслідки якої передбачити важко. В особливій мірі це стосується релігійних питань. Маємо приклад заборони УГКЦ комуністичною владою. Греко-католики, ті, яких не знищили фізично або не вивезли до Сибіру, тоді перейшли у підпілля, не припинивши своєї діяльності. Але, як віддані Христу богопосвячені особи, терпіли поневіряння, переховування, приниження, максимальну бідність. Московські попи і батюшки не такі: вони звикли до розкоші, яскравого світського життя, відкритого диктату над своєю паствою. Вони у підпілля не підуть, тим паче, маючи за собою могутню підтримку російських спецслужб.

Проте, це не значить, що ми, мирно схиливши голови, маємо терпіти засилля російської церкви, яка є специфічним відділом ФСБ. Просто діяти потрібно дещо іншим способом. І дивно, що цього не розуміють наші депутати, які переважаючою більшістю ухвалили постанову про підтримку звернення Президента до вселенського патріарха Варфоломія про надання томосу на автокефалію православної церкви в Україні. Цей, абсолютно вірний крок, негайно повинен мати своє продовження.

І найперше потрібно прийняти Постанову (Закон) про перейменування Української Православної церкви МП на «Російська Православна церква в Україні». До речі, так є у багатьох країнах світу. Тоді, без всяких заборон, російська церква втратить свою популярність більш, ніж це досягнемо, накладаючи табу.
Уявімо собі таку ситуацію.

Недільний день, близько обіду. Зустрічаються два приятелі (приятельки), які давно не бачили один одного. Розговорилися, як зазвичай, про все і всіх. І раптом один співрозмовник запитує: «А ти до якої церкви ходиш?». Що відповість той, що ходить до УПЦ МП (але тепер вона вже мусить називатися російською)?. Відповість, що ходить до церкви, країна якої вбиває наших дітей чи батьків?.. З плином невеликого часу більшість таких людей просто перестануть «відвідувати» російську церкву. Я написав «відвідувати» спеціально. Тому, що у церквах моляться, беруть участь у Службі Божій, а молитися проти власного народу, своєї родини, своїх друзів..?

Звичайно, багато людей елементарно не розуміє ситуації, дехто затято переконаний у своїй «правоті». Нехай вони залишаються. Просто, вони будуть поза законом – законом не юридичним, але за Законом людським. Не знаю, чи довго вони зможуть почувати себе комфортно, коли про таких казатимуть: «А, це той (та), що ходить до москальської церкви!».

Продовжуючи тему перейменування, змушений визнати, що ця вірна пропозиція не є лише моєю. ЇЇ порушували деякі політичні партії, окремі громадяни. Зокрема, на початку цього року почесний громадянин Чорткова Юхим Макотерський звернувся до Голови Верховної Ради України з листом, у якому обґрунтував необхідність такого перейменування. 8-го лютого надійшла відповідь про можливість вчинення цієї дії. Окрім пояснень, у відповіді зазначено: «…Отже, за умови прийняття парламентом України відповідного Закону України та внесення до установчих документів релігійних організацій інформації щодо їх закордонних керівних центрів, державний орган у справах релігій отримає право вносити зміни до назв релігійних організацій Української православної церкви, які відображають їх зв’язок з Руською (Російською) православною церквою».
Тепер, з офіційних джерел, про утворення РПЦ МП та УПЦ МП.
Російська православна церква, РПЦ; інше офіційне найменування – Московський Патріархат, коротко МП; називає себе Руська православна церква, з моменту самопроголошення у 1448 –автокефальна помісна православна церква. Займає п’яте місце в диптиху автокефальних православних церков.

РПЦ самопроголошує, що під її винятковою канонічною юрисдикцією перебувають усі країни колишнього СРСР за винятком Грузії та Вірменії. Це право заперечується іншими автокефальними православними церквами – церквами Молдови та Естонії, а також канонічно ізольованими православними церквами стосовно України та Білорусі.
Свою історію РПЦ виводить від хрещення Русі у 988. Проте існування цієї Церкви починається після нападу монголів на Київ у 1240, коли загинув київський митрополит Іосиф, а в 1299 київський митрополит Максим переніс свою резиденцію поближче до володарів Золотої Орди, з якими Москва була у дружбі, до Володимира на Клязьмі. Наступні митрополити перебували у Москві, що стала центром збору дані в ординському улусі. Разом із зміцненням Московії її митрополити намагалися позбутися залежності від Константинопольського патріарха, у юрисдикції якого й далі залишалася Київська митрополія.

Відокремлення Московської Митрополії від Київської Митрополії Константинопольського Патріархату та її фактична автокефалія були самостійно довершені 15 грудня 1448 року поставленням Собором єпископів Великого князівства Московського єпископа Рязанського Іони «Митрополитом Київським» (фактично – Московським).
Цей акт відбувся без благословення Константинопольського Патріарха. Через 10 років московський собор виразно маніфестував відрив МПЦ від Києва.
Порвавши зв’язок з центрами східного християнства, Московська православна церква щораз більше ставала знаряддям державної влади та не мала євхаристійного єднання з усім православним світом і 141 рік перебувала в схизмі та невизнанні. За своє визнання, замість Київської Митрополії, посли Московії сплатили хабар вселенському патріарху Діонісію у розмірі «сорок сороків хутра та 200 золотих червінців».
Маленька хитрість. УПЦ МП в державних органах церква зареєстрована як «Українська православна церква». Проте, з метою розрізнення з іншими українськими церквами, передовсім Українською православною церквою – Київським патріархатом, у засобах масової інформації церкву часто називають «Українська православна церква (Московського патріархату)» або «УПЦ (МП)» чи «УПЦ МП».
І насамкінець, уривок із статті, надрукованої у ЧВ минулого року, про Почаївську Лавру сьогодні.

За порядком тут пильнують люди в хакі. Фотографувати можна лише з «благословіння» намісника Лаври. У верхньому храмі розміщене оголошення. На ньому повідомляють: «католикам, протестантам и некрещеным здесь не место». І молиться за них монахи не мають права. Така відверта агресія до братів у Христі змушує дійти до сумного висновку – Православна церква Московського патріархату уподібнюється до секти. Поняття секти у нас не визначено діючим законодавством, але на нині московська церква має всі ознаки таких діянь.

У книжковій крамниці на території Лаври продають цікаву розмальовку для дітей. На сторінках християнський подвиг: дітей закликають гордитися своєю Батьківщиною – Росією і її доблесними воїнами, а також провокують агресію и моралізують вбивство. Поряд на ятках поблизу Лаври та у крамницях на території святині продають виключно російськомовні листівки, календарі, зображення святих з російськомовними підписами «Спаси, Господи». Екскурсія відбувається літературною українською мовою, але екскурсоводи постійно напружують надмірний акцент та часте вживання слова «московський», що звучить доволі нав’язливо. Коли запитуєш, як же у Лаврі ставляться до вірних інших конфесій, семінарист розповідає: приходити у храм і прикладатися до мощів святих можна усім, а от молитися за вірних інших конфесій московські православні отці відмовляються – записок за здоров’я та за упокій від них не приймають. Також негоже молитися за відступників і розкольників, зокрема, греко-католиків, яких тут називають «уніатами». Загалом проповіді у Почаївській лаврі звучать українською мовою, богослужіння – церковнослов’янською. На запитання, як чинити тим, хто відвідує храм Київського патріархату і вважає себе вірним цієї церкви, завжди дають таку пораду: «Потрібно прийти до церкви Московського патріархату і покаятися».

А якщо поцікавишся про ставлення, яке сповідують у Почаївській лаврі щодо нинішньої збройної агресії Росії проти України коротка відповідь: «Це кара Божа за те, що відбувалося у нашій державі». Відповідь приголомшлива. Виявляється, збройна агресія Росії в Україну – це кара за мирний Майдан! Можуть розповісти легенду про те, що нібито під час подій Майдану одному зі священиків приснився «святий Ніколай», який повідомив, що прокляті всі, хто стояв на Майдані та їх нащадки до четвертого покоління. Таку позицію Московського патріархату щодо учасників Майдану раніше озвучив отець Андрій Ткачов. Тепер це нерідко ретранслюють у Почаєві – монахи та семінаристи! А їх тут не мало – майже триста монахів та близько 150 семінаристів, які прислуговують та допомагають Лаврі…

…З цього випливає, що потрібно дуже небагато: воля (бажання, зацікавленість, стимул) Народних депутатів. А ще, вкрай необхідно вичавити із себе байдужість. А ще пригадати слова Івана Франка: «Кожний думай, що на тобі// Міліонів стан стоїть,// Що за долю міліонів// Мусиш дати ти одвіт».

Богдан ПРИСЯЖНИЙ

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here