В травні 2018 року увесь Чортків очікував на повернення видатного співака, поета й композитора Олександра Рожанського, а серед друзів «талановитого, щирого Сашка», котрий ніби вчора вилетів з батьківського гніздечка, а сьогодні, під гучні оплески глядацької зали, разом із вірними друзями: Тернопільським мистецьким духовим «Оркестрою волі», співаками Василем та Іриною Хлистун, Юрієм Футуймою, Миколою Блаженком, Олександром Москальоновим та іншими виконавцями розповідав про своє життя.


«Я їду додому» – прозвучала авторська музична програма композитора в Будинку культури ім. Катерини Рубчакової, автора багатьох дорослих і дитячих пісень, двох пісенних збірок «З піснею по життю», «Тобі дарую», учасника фольк-гурту «Заграва», дуету «Блюз без назви», лауреата Всеукраїнського фестивалю «Пісенний вернісаж» (2010 р) та інших премій…
Так ніби коротко – а яке ж насичене творче життя музиканта! За плечима – блискучі перемоги, на серці – втрачені надії… А що ж далі, що далі?
Про чортківські корені, і що «лежить» на серці у автора, відверто розповів сам композитор…
«Саме цій Людині я і досі завдячую, яка навчила як улюбленою працею заробляти на кусок хліба»…
– Я потрапив в Чортків, коли народився – 1 грудня 1961 року. Народився в сім’ї музиканта Рожанського Петра Миколайовича. Це мій дід, а моя матір – Надія Петрівна. Вся сім’я мистецька. Дід був керівником оркестру народних інструментів в Чортківському педагогічному училищі. Потім працював в Будинку культури. І так, ця родослівна мистецька династія передалась мені. Навчався в Чортківській музичній школі. Надія Петрівна, мама, викладала в училищі методику музичного виховання і вокал.


Після закінчення музичної школи, в 1977 році вступив в Чортківське педучилище в музичний відділ, який у 1981 році закінчив за класом фортепіано в Ігоря Андрієшина.
В педучилищі, до речі, дуже хороший колектив, це моя музична мельпомена!.
Після закінчення закладу отримав кваліфікацію «вчитель музики і музичний керівник», тобто отримав направлення в школу. Спеціально за направленням не поїхав, а поїхав працювати в с. Джурин за 14 км від Чорткова вчителем музики і музичним керівником у школі. Будучи в педучилищі, працював з Ігорем Тадейовичем Андріїшиним в Чортківській 7-ій школі концертмейстером дитячого хору, вчився акомпонувати. Цій Людині, вчителю спеціальних інструментів я безмежно вдячний, бо якби не Він, мене б як композитора не було…

«У військовому квитку так і написано…»
Тоді був загальний призов служити в армії. Пішов в армію.
Писати музику почав після армії. Служив… Служив в «учебці» в Білорусі в ансамблі пісні й танцю Смоленського гарнізону Московського воєнного округу. В армії колективи ансамблі пісні й танцю були поодинокими. Оскільки ансамбль концертував, вся моя подальша діяльність була на сцені. Ми їздили по всіх військових округах, були в далеких ракетних частинах, де служать хлопці…
Відслужив – і повернувся в Чортків. У військовому квитку так і записано, що я – артист військових оркестрів.

«Господи, такі були предмети, що не вміщались в наш мозок, бо хотілося грати й співати!»
Прийшлось знову шукати роботу. Влаштувався в Палаці піонерів, школі і в Чортківському педучилищі, але після того, як подав документи в Івано-Франківський інститут на музичний відділ (мав три роботи). В інституті в нас було диригування, спецінструменти, політекономія, економіка…

«Це був найкращий фестиваль на хвилі українства, на хвилі нації!»
Потім мене випадково почули з вокально-інструментального ансамблю гурту «Заграва» з м. Колимиї.
Ви знаєте, тоді був перший фестиваль «Червона Рута» в м.Чернівцях, який проходив у 1989 році. Мені надзвичайно пощастило потрапити в цей гурт.
Тоді поставала справжня українська нація. Тоді був Назарій Яремчук, Тарас Петриненко, Андрій Підлужний, Андрій Миколайчук, Олександр Тищенко, «Смерічка», «Краяни», «Незаймана земля». «Кому вниз», «Гадюкіни» та ін. гурти. Нас не пускали на сцену, нам забороняла «совєтська влада». В палатках бойкотували українці з синьо-жовтими стягами. З малиновим прапором вийшов Тарас Петриненко на сцену і співав пісню «Україно». Тоді й народилася пісня «О, зона» (про отруєних дітей), яку Т.Петриненко першим озвучив на сцені.

«Всі гуцули, а я з Тернопільщини, клавішник-вокаліст!»
Гурт «Заграва», організований Володимиром Павліковським (композитором-аранжувальником), зібрав хлопців з усієї України, в основному, із Західної України.
Грали ми фольк-синтез – поєднання гуцульського мелосу з рок-музикою української стилістики. На фестивалі «Червона рута» гурт «Заграва» отримав 3 премію, нам висвітилась гастрольна подорож до Канади. З нами поїхала Матвієнко Ніна, Олександр Жданкін (співець з кобзою). Гастролювали в Монреалі, Ополії, Тандербеї, Нордбеї, Торонто. В Торонто мали можливість на студії записувати свої пісні, звідти привезли пісні Квітки Цісик. Були на сцені і трембіти, і дримби, і кобзи, і цимбали, і електронні інструменти. Проте за нами їхали і КДБ… Я повернувся, а хлопці лишились там…

«Блюз без назви»…
Повернувся, і створив дует «Блюз без назви» на базі музичної школи Чорткова з Оксаною Гуцул, з якою працював і співали блюзи українською мовою. Нас побачили, і запросили в Тернопіль. В 1994 році відбувся концерт у Тернопільській філармонії. У 1995 році також концертували. Записали касети і була в Києві на телепередачі «Територія А» в Анжеліки Рудницької. Тоді Олег Горський брав інтерв`ю, записувались на студію «ДЗД» в Києві, і там прокрутились місяць.
«Блюз без назви», звісно, мав і друге життя. Працюючи в Тернополі в палаці «Березіль», в Галицькому коледжі, сам розпочав виступати як композитор. Написав пісню «Квіти в дарунок» Оксані Пекун. Ця пісня отримала звання “Шлягер” 1997 року в м.Києві.
Перші твори – по поверненню з Канади (ліричні твори про кохання, про місто Чортків написав у 2018 році). Ця пісня прозвучала на концерті «Оркестра волі».
«Життя плило, плило, а я продовжую писати»…
Після «Блюзу без назви» почався шлях як композитора, писав пісні для ансамблів. Працював в 6 школі в Тернополі вчителем музики, і тому більше народжувалось дитячих творів. Більше 50 – 100 творів є на дитячу тематику.
В Тернополі в 2002 році познайомився з людиною, яка запросила мене в Грецію (Афіни). Побувши в Тернополі 5-6 років (працював в українському ресторані «Аттікі» музикантом). 3 роки був у Греції. По поверненню з Греції були певні розчарування. Не складалось сімейне життя. Було багато курйозних моментів, які залишили свій відбиток на моєму серці. Життя плило, плило, я продовжую писати музику, з 2005-го опинився в чудовому м.Калинівці (працюю вчителем музики, керівником хору). І ось вже 12-ий рік живу і працюю у цьому чудовому місті. Дуже радий, що тут мої пісні виконують на святах та весіллях.
В 2011 році спільно із тернопільськими друзями («Музична скриня», Хлистун, Юрій Футуйма, Любомир Чермак, Микола Блаженко) в м. Калинівка в Будинку культури організовано ювілейний концерт.
Мої твори виконують заслужені артисти України Юрій Футуйма, Василь Хлистун, гурт «Дзвони»…Діє також творча студія «Роса» («Рожанський Сашко).


«Ті люди, які пишуть музику, наполовину спасенні»
Часто мені доводиться звертатися до неба… Бо ж найбільше мрію про здоров`я, мир,прошу пробачення і допомоги. Завдяки Богу людина талановита.
Мабуть, ми старіємо. Люблю творчість Василя Зінкевича, «Цвіт кульбаби», останні твори Скрябіна, російськомовних «Время і Стекло», Настю Каменських як солістку»…І Пономарьова –людину, яка завжди залишиться в смокінгу..
Чортківчанам бажаю великого щастя, здоров`я і розуму, особливо перед виборами. Дорогі чортківчани, думаєйте серце! Чортків дуже гарне історичне місто, яке завжди випромінює українство, патріотизм і мелодію… Надіюсь скоро знову побувати в Чорткові з концертом, як Бог дасть… Всіх вас дуже люблю!
Спілкувалася Надія Сасанчин

Comments

коментарів