Аграрій з Чортківщини розповів про роботу свого підприємства

Приватне агропромислове підприємство «Паросток», центральна садиба якого розташована у с. Шманьківці Чортківського району, відносно молоде, проте з року в рік добивається вагомих успіхів господарювання. А все завдяки невтомній праці та вмілому керівництву директора цього підприємства Євгену Шкабару, який з командою однодумців створив його і продовжує розвивати.

Світлина від Газета "Сільський господар плюс".

Нещодавно за високий професіоналізм та особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний розвиток та вагомі трудові здобутки Євгена Михайловича Указом Президента України нагороджено медаллю «За працю і звитягу». Престижних відзнак у керівника підприємства чимало. Та для нього важливі не відзнаки, а розвиток рідного села і добробут його жителів.

А вони, судячи з відгуків краян, вдячні Євгену Михайловичу за підтримку села і небайдужість до місцевих проблем. А по-іншому й бути не може, адже пан Євген проживає у Шманьківцях від народження. До того ж, з місцевого господарства він розпочинав свій трудовий шлях зварювальником. Потім, щоправда, був період, коли теперішній директор їздив у пошуку заробітків світами, пробував займатися підприємницькою діяльністю, але згодом зрозумів, що його стихія – землеробство.

– Оглядаючись назад, розумію, що досягнуто чимало, – розповідає пан Євген. – Адже розпочинали діяльність зі 100 гектарів землі, а зараз маємо понад 1600. Окрім Шманьківців, обробляємо землі у прилеглих селах Швайківцях, Шманьківчиках та Пастушому. Звідти ж і наші працівники.

Ними, до речі, Євген Михайлович дорожить і намагається їм гідно платити за роботу, щоб вони нею дорожили. А коли керівник розповідає про успіхи «Паростка», то завжди наголошує, що досягає їх спільно з колективом. Разом аналізують, як більше заробити, де зекономити і яку новинку запровадити.

Першими на Тернопіллі освоїли Стрип-тілл
У плані новітніх технологій керівник має чим гордитися. Адже першим в області він перейшов на технологію Стрип-тілл, яка полягає у частковому обробітку ґрунту, збереженні екології та раціональному використанні міндобрив.

– Завдяки цій технології, – розповідає Євген Шкабар, – маємо хороші результати, суттєво економимо дизпаливо і до мінімуму зводимо шкоду довкіллю. Після впровадження Стрип-тіллу для просапних культур 2/3 землі взагалі не обробляємо, зернові сіємо відразу після збору врожаю, а одночасно зі смуговою оранкою вносимо у ґрунт мінеральні та органічні добрива. Така технологія користується попитом все більше. – Прикро лише, – каже співрозмовник, – що в Україні не стимулюють використання технологій, які дозволяють економити та зберігати екологію. У Європі, скажімо, за придбання спеціальної для цього техніки, відшкодовують до 50% її вартості. А наші аграрії покладаються самі на себе.

Євген Шкабар крок за кроком оновлював техніку, удосконалювався на власному досвіді, читав багато літератури та й досі охоче бере участь у різних семінарах.
Цими днями підприємство продовжує жнива. Вони цьогоріч через погодні умови надзвичайно складні і, можна сказати, перетворилися у важкий екзамен. Дощі переривали збір ріпаку, але він видав пристойно – по 37–40 ц/га.

– Болісно дивитись і на пшеницю, – каже Євген Михайлович, – адже є ризики, що через надмірну вологість вона може прорости. А гороху, схоже, взагалі не зберемо. Зливні дощі його прибили й він почав біліти. Перехресний посів, який би мав вберегти горох від вилягання, на жаль, не допоміг. А затрати на його вирощування чималі.

Курчат рахують восени
Однак, попри невтішні прогнози, говорити про результати жнив можна буде лише після їх завершення, бо, як мовиться, курчат рахують восени. Адже якась культура дасть кращий урожай, якась – гірший. Власне через це у Шманьківцях не роблять акцент на одній культурі, а вирощують різні, чітко дотримуючись класичної сівозміни.

У «Паростку» на невеликих площах вирощують соняшник. Минулого року вдалося зібрати по 38 ц/га. Окрім того, що соняшник приносить економічну вигоду, завдяки потужній кореневій системі, він витягує з глибин грунту поживні речовини для інших рослин. Проте сіяти соняшник на одній площі доцільно лише раз у сім років.
Щодо традиційного цукрового буряка, то його вирощують на малих ділянках тільки задля того, щоби мати власний цукор для видачі орендодавцям на паї.

– Найбільше відштовхує від вирощування цієї культури процес її здавання. Це наша біда, – каже пан Євген. – Коли люди обмерзають, збираючи його, а над коренеплодами лежить сніг, вже не хочеться нічого. Позаминулого року, наприклад, я особисто їздив на капоті комбайна і показував трактористові, де знаходяться рядки буряка.

Родина, родина – від батька до сина
Реалії землеробства бувають різними, але вони не лякають, коли цією справою займається віддана їй людина, у якої любов до землі прищеплена генетично. Батько Євгена Михайловича працював трактористом у місцевому господарстві, а мама – кухарем у дитсадку. Чимало підлеглих Євгена Шкабара є його друзями з дитинства і сусідами, тому живуть і працюють, як спільна родина. Разом мріють про майбутнє і планують ще й розпочати переробку – відкрити олійний цех, крупоцех і млин. Але все це згодом. Головне, що за плечима надійний тил професійних кадрів та підтримка й допомога сім’ї.

Любов ТИМЧУК

Газета “Сільський господар плюс”

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here