«Чортківські мученики» — це тема, якою я займалася ще працюючи в «Католицькому Віснику». Він був єдиним римо-католицьким друкованим всеукраїнським виданням і виходив «при домініканцях», поставши при Інституті св.Томи Аквінського.

Шкода, що їх ще немає у літургійному календарі Католицької Церкви в Україні. Варто. Почасти їхню історію сайт CREDO згадував, розповідаючи три роки тому про чортківський домініканський монастир, який влада нарешті повернула Орденові Проповідників.

Вночі з 1 на 2 липня 1941 року в монастир прийшла група НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ, рос. НКВД). Чотирьох із домініканців — найстарших і немічних — поплічники радянського терору застрелили просто в ліжках. Іншим чотирьом наказали збирати речі — нібито для депортації в Сибір. Опісля їх привели на берег річки Серет (хвилин за 20 від монастиря) і розстріляли там.

А отець Регінальд Вішньовський, про якого зараз мова, — це саме той домініканець, який займався ексгумацією їхніх останків.

Отець Регінальд помер. Зовсім недавно — 4 лютого. Домініканці Польської провінції саме перебували у Кракові, з’їхавшись з усіх усюд на виборчий капітул. Якщо можна дозволити собі ремарку, то я зазначу, що різні монаші й чернечі Ордени у Церкві являють собою все розмаїття стилів правління: від «абсолютних монархій», коли все вирішує настоятель, і до «повної демократії», коли все вирішується у спільних обговореннях. Власне, домініканці — це «демократичний централізм». Вони обговорюють спільні справи на капітулах і кожні чотири роки переобирають Провінціала (настоятеля Провінції). От і цього року брати зібрались у Кракові, аби обговорити зміни у житті Провінції — нагадаю, що від 2016 року Східний вікаріат України і Росії не існує, українські домініканці тепер входять до Польської провінції. Також їм було потрібно обрати керівника Провінції на наступний термін, тобто каденцію.

Ось що пише у своїх спогадах о. Петро Балог ОР:

«Коли в домініканському монастирі дзвонить дзвін, а в плані дня на цей час нічого не передбачено, то це найчастіше означає лише одне: хтось у монастирі помер…

От так і сьогодні, півгодини тому, о 21.00, сидимо собі в рекреаційній кімнаті в краківському монастирі, весело говоримо про різні події з минулого чи сьогодення, обговорюємо плани на майбутнє, хтось п’є чай, хтось пиво, хтось сік, і тут — дзвін. Усі глянули на годинники: 21.07. І не передбачено чогось на цю годину, і ніколи не дзвонять у нерівні години. А значить, помер або власне помирає брат.

Це о.Регінальд, якому вже йшов 98-рік, який народився під Чортковом (Тернопільська обл.). Він ще 1939 року вступив до Домініканського Ордену, наступного року склав перші обіти, а 1945 року був рукоположений. Став пізніше ліценціатом Святої Теології, викладав, виховував молодих братів, а на початку 1990-х, уже після 70-року життя, приїхав до Чорткова, де служив у нашому храмі…

А тепер навколо його ліжка зібралося біля сто братів, які на сьогодні присутні в краківському монастирі, і всі моляться розарій. Отець Регінальд ще важко дихає, але це вже останні моменти. Під час молитви розарію він відійшов до Дому Отця, проживши на цьому світі майже 100 років, а в Ордені — майже 80. За традицією, відразу після смерті, всі брати, зібрані навколо померлого співбрата, співають “Salve Regina”…

Ось такі бувають дзвони в монастирях. Добре, коли є так багато братів навколо під час твоєї смерті; добре, коли ти не сам у цей момент; добре, що моляться під час цього переходу з дочасності до вічності… Коли дзвенітиме мій дзвін?»

Так, отець Регінальд і сам походив із Чорткова, і потім у ньому працював, коли минулися недобрі часи війни і радянських гонінь. Як відзначає польська версія Радіо Ватикану, він був найстаршим польським домініканцем. Народився у Чорткові, на території Львівської архидієцезії, у 1920 році, а повернувся у рідні краї вже аж у 1987-му, коли Радянський Союз розпадався.

Йому було 67 років, коли сповнилася його мрія проголошувати Євангеліє на рідних землях. Щойно з’явилася можливість — виїхав із Польщі в Україну. Спершу працював у славнозвісній Мурафі на Вінниччині, але досить швидко перебрався до рідного Чорткова.

Новообраний отець Провінціал Павел Козацкі згадує про нього так:

«Він став першим настоятелем храму і парафії у Чорткові. Подомініканський храм, який там зберігся, довгі роки був складом. Приміщення було сильно понищене, тож о.Регінальд забрався його ремонтувати, приводячи у стан, годящий для використання. Але він працював не тільки над храмом як будівлею, але також над спільнотою Церкви. Коли нині йдеш Чортковом і розмовляєш із людьми, то можна почути про його велику рішучість і про його велику силу в цьому прагненні, щоби наново згромадити людей».

1991 року саме стараннями о.Регінальда відбулася ексгумація та урочисте перепоховання останків чортківських домініканців, убитих радянськими комуністами у 1941 році.

Повернувшись у Польщу вже аж 1996 року, отець оселився в домініканському монастирі у Кракові, де й помер під час останнього виборчого капітулу. Похований у Кракові.

А ще до цього портрету о.Регінальда Вішньовського я хочу додати таку подробицю. Серед тих моїх співбратів в Ордені, кого я трохи більше знаю, ніж на ім’я, є блаженний Міхал Чарторийський. Цей, за спогадами, малоговіркий домініканець — що саме по собі досить дивна річ — прагнув створити рух Лицарів Христа, основою якого стало би особливе вшанування часу мирянами, щоб його не гаяли. Більше молився і працював, ніж говорив. Під час Варшавського повстання 1944 року залишився у відрізаній бойовими діями частині Варшави і, хоч його умовляли переодягнутись у світський одяг і вибратися через руїни, відмовився. Гітлерівці його розстріляли разом із тими пораненими, з якими він залишився до кінця. Багатьох він прийняв в Орден. А одним із тих, у кого о.Чарторийський був наставником новіціату, і став о.Регінальд Вішньовський із Чорткова… Отож і він був «живою історією», однією з ниточок до наших святих і блаженних.

Тепер вони всі разом у небі. І я думаю, чи не почати молитися, щоби принаймні спомин Чортківських мучеників міцно увійшов у календар української Римо-Католицької Церкви. Храм і парафію він уже відбудував. Певно, час зайнятися календарем.

Фото Maciej Biskup

Джерело

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here