А ви знали, що у вас по сусідстві живе справжній митець, людина із незвичайним творчим баченням? Не підозрювали, на які таланти багате ваше рідне місто? Ми вирішили розвіяти цю суспільну несправедливість і поспілкуватися із неймовірно цікавою особистістю – В’ячеславом ШАРДІНИМ.

Чортківець має незвичайне хобі – моделювання, що вимагає ювелірної точності та витримки. Мініатюрні літаки, величні кораблі, вишукані підсвічники, виліплена виноградна лоза на стінах – плоди його творчої уяви і сумлінної праці. Респондент – В’ячеслав Володимирович водить нас закутками своєї квартири, інтер’єр якої є авторським задумом, демонструє величезну колекцію сувенірів із різних куточків світу і з трепетом розповідає про кожну свою роботу. Йому вже 78. Але він все одно не втомлюється створювати все нові й нові шедеври.

– Для початку розкажіть будь ласка трішки про свою сім’ю, в якій Ви виросли?

– Я із творчої сім’ї. Мати – балетмейстер, заслужений працівник культури УСРР. Батько – концертмейстер, грав на баяні. Він сам родом із Сумської області з-під Шостки. Грав на баяні з восьми років. Задля того інструменту його старший брат ще до війни продав корову. А мати моя з Уралу. Там закінчила Свердловське балетне училище. А потім у Будинку культури вела художню самодіяльність. Коли почалася війна мама змушена була кинути мистецтво. За це ж не давали талонів на їжу. Вона пішла на завод. В 1943-у ми разом з мамою по- далися до звільненого Києва, без тата, адже він нас покинув. Мені тоді було чотири роки. Приїхали з однією торбиною, а у відділі культури нам порадили їхати до Харкова. Із 1944 на 1945 рік перебралися до Вінниці. Там мама розгорнула художню самодіяльність, познайомилась зі своїм другим чоловіком. Далі ШМАС «перегнали» з Вінниці в Дубно, а звідти вже до Чорткова. Тоді він був обласним центром. Тут я пішов до школи. А потім і в армії служив тут же.

– А власне з чого почалася така Ваша любов до моделювання?

– Там, де сьогодні учнівський комбінат, був Дім піонерів.

З восьми років я ходив туди на гурток моделювання. Дім піонерів постійно переносили з одного приміщення в інше. Ми не встигали навіть переносити стільці. Нам вже по дев’ятнадцять було, а ми все ще туди ходили. Першою нашою великою працею був катер. Тут я зробив першу свою модель – морський буксир.

– Звідки черпаєте ідеї для своїх робіт?

– Та з усього. Ось, наприклад, моя дружина їздила зі своїми учнями колись до Ленінграду на екскурсію і привезла мені листівки. Дивлюсь, а там всі такі вишукані роботи. Мені стало цікаво: «А я таке можу зробити?». І от я почав придумувати. Окрім листівок, ще черпаю ідеї із журнальних ескізів. Зображення витворів мистецтва надихають мене відтворити шедевр. І тут вже метикуєш, як можна було б як найкраще це зробити: де б узяти такий матеріал або схожий на нього, як краще з’єднати дрібні деталі тощо.

– Ви вже десь виставляли свої роботи?

– Ні. Але одного разу я таки дав на виставку декілька своїх робіт і це, мушу зізнатися, був для мене негативний досвід, адже експонати не повернули.

– Які маєте досягнення у своїй діяльності? І взагалі, що Вас спонукає цим займатися, адже ж робите це все для себе?

– Я не люблю сидіти без діла. В мене один цікавий випадок. Ось, наприклад, наближався 25 з’їзд УРСР. Перший секретар обкому партії зібрав секретарів райкомів і каже так: «Я їду із делегацією на з’їзд, але треба якийсь подарунок привезти до Києва. Ось для вас завдання – зробити сувенір, а я виберу найкращий». Залишалося ще два тижні до з’їзду. Прийшов секретар райкому партії до нашого командира. Викликали мене допомогти. А перед тим десь дні за чотири вийшла газета «Правда», а там малюнок такий: місяць із кратерами, посадкова станція. Тим, що ми тоді посадили на місяць станцію, гриміли всі газети. Оце я і задумав зробити. Мені дали необхідні матеріали і почалася робота. Працював я два тижні по чотирнадцять-п’ятнадцять годин. В кінцевому результаті мій сувенір повезли до Тернополя. Секретар обкому подивився і каже: «Оцей я беру – чортківський». Я добре себе зарекомендував, тож коли потрібно було зробити якийсь сувенір – одразу бігли до мене.

Вікторія КАПУСТИНСЬКА,

фото авторки

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here