18 січня, за церковним календарем, Надвечір’я Богоявлення. У народному побуті українців — голодний Святвечір, голодна кутя.

Практикуючі християни протягом усього дня, як і перед Різдвом Христовим, дотримуються суворого посту, нічого не їдять. Аж з першою зорею можна сідати до столу, але й тоді господиня подає виключно пісні страви: голубці з картоплею, кашу, гречані млинці, рибу, гриби (часто юшка з грибами), вареники з капустою, червоний борщ, неодмінно узвар та кутю.

Після святкової вечері, яка розпочиналася зі спільної молитви, усі “проганяли кутю”, бо вона вже остання у циклі Різдвяних свят. Виходили на вулицю, били палицями по плоті (часто брали ті палиці, якими будуть пасти корів), цебриках, барабанили по металевих відрах і вигукували (особливо діти):

– Утікай, кутя, з покуття,

Узвар, іди на базар.

Паляниці, залишайтесь на полиці,

Дідух — на теплий дух,

Щоб скинути кожух…

Коли вже зовсім смеркалося, родина виносила з хати дідуха і спалювала його на грядках, “щоб добре родило”, або “пускаємо на теплий дух”. Щоправда, дехто з господарів колоски з дідуха давав домашній птиці, аби добре неслася, плодилася. Ці дії також відображають прощання з зимою (хоча щойно ледь за половину зими “перевалило”) і закликання весни.

Перед Богоявленням (Йорданом, Водохрещем) святять у церкві воду. Посуд, призначений для свяченої води, прикрашають квітами, барвистими стрічками. Тепер здебільшого використовують штучні квіти, а колись виключно природні, засушені, які збирали ще влітку; нерідко посуд прикрашали квітами з троїцького букета. Цією водою перед вечерею скроплюють хату, господарські прибудови, подвір’я, город, сад, пасіку, домашніх тварин і аж тоді родина сідає вечеряти. Для мешканців міських будинків залишається скропити тільки квартиру, спільну зі сусідами площадку та вхід перед під’їздом… Деякі господині замішували на свяченій воді тісто і виліплювали хрестики, кріпили їх на стінах, одвірках як оберіг від нечистої сили. Такі ж хрестики малювали на дверях. І тепер ця традиція побутує.

Дівчатам дозволено в цей вечір ворожити, а дітям — щедрувати. Кожна дитина з ватаги щедрувальників брала зі собою оберемок ліщинових галузок. Кожному господарю вручала по галузці на знак подяки.

З давніх часів існувало повір’я, що в Надвечір’я Богоявлення, як і на Святий Вечір перед Різдвом Христовим, домашні тварини можуть розмовляти людською мовою. Якщо у них поганий господар, не доглядає, б’є, належно не годує, то вони неодмінно поскаржаться Всевишньому…  Отож, будьмо дбайливими!..

Тарас ЛЕХМАН

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here