У письменниці з Чортківщини за екскурсовода Янгол

У своїй новій збірці «Прогулянка життям» письменниця Раїса Обшарська прийшла до читачів у новому літературному жанрі – драматургії. Це п’ять зовсім різних між собою п’єс. Якщо перша – це сцени із життя сучасної української родини («Вареники, або вісімнадцята гризота»),  де авторка висміює споживацьке міщанство, то наступні – боротьба між добром і злом, величним і нікчемним: «Розцурання», «Ранні антонівки», «Дерева помирають стоячи», «Прогулянка життям», пише ТеНевс.

Із захопленням прочитала  всі. Остання надзвичайно актуальна філософська річ, яку було б варто прочитати кожному. Уявіть собі, у вас з’являється чудова нагода за короткий час здійснити віртуальну подорож життям через різні вікові категорії людей у різних ситуаціях. За «екскурсовода»  – небесний Янгол. Він допомагає аналізувати і зрозуміти сенс людського життя. Свою місію знає добре: «Господь послав мене між люди, Наказ мені пророчий дав, Щоби я душі рятував, Його науки не забуду». Перший, кого він зустрічає – молодий хлопець, який спить. Опинившись біля нього, Ангел легко зчитує  юнацькі думки про легку славу і перемоги. Юнак навіть не підозрює про те, що попереду «життя у боротьбі поранить душу».  Як застерегти , як підказати хлопчині про такі якості духовного росту, як каяття, смиренність? Ангел насилає на нього сон, який «він зможе розгадати, а потім буде сам навчати і Боже сіяти зерно».

Побачивши міський ринок, Ангел настільки приголомшений, що хапається за голову: «Тут стільки підлості і бід, злодійства, хитрощів, обману…».  Небесний посланець настільки розгублюється, що навіть забуває про свою місію – рятувати людські душі. Він не знає до кого тут підступити, щоб витягнути із цієї «вирви» духовного невігластва.  Осяйне рішення з’являється несподівано – молитися за всіх, кого бачив на базарі, до Всевишнього. Зрештою, змальований авторкою базар – насправді проекція сучасного світу, у якому панує суєта суєт і моральна деградація, на жаль. Споглядаючи закохану пару,  Ангел неймовірно тішиться, бо ж: «Якби любові не було, земля б могилою зробилась. Погасли б зорі золоті, А квітка радості зів’яла,  Людина та, котра кохала, Найщасливіша у житті. Через оту любов земні Прийдуть до вищої любові».  Зрештою, як тут не погодитись, адже світ тримається на любові.

Далі Ангел зустрічає помираючу жінку, яка боїться смерті. Він дає їй вчасну підказку прочитати молитву «Помилуй мене, Господи». І справді,  вона: «Полегшення відчула І смерть для неї не страшна». Та на цьому його прогулянка життям не завершується, він  відвідує у тюрмі в’язнів і приходить до гірких розмислів: «А де ж імперія добра? Натомість ця епоха зла Калік духовних наплодила, І демонська ворожа сила в могилу совість завела». Не знаю, чи письменниця читала ведичні манускрипти, але згідно них, ми зараз живемо в Калі-югу (епоха морального занепаду), яка триває вже багато тисяч років, хоча, не за горами Сатья-юга (золота епоха духовного розквіту і матеріального благополуччя).  Тим часом авторка влучно вкладає в уста Ангела відповідь на найболючіше запитання усіх часів, усіх народів – звідкіля всі біди й прикрощі в житті? Бо люди забувають Бога, відступають від загальнолюдських моральних принципів. «Гріхом змозолені серця», «Тоді бубнявіють серця».

Моноп’єса щедро всіяна авторськими крилатими висловами, які хочеться розбирати на цитати. Зробіть висновки самі: «Я знаю істини зерно – Для щастя треба натрудитись, Як з ручая води напитись». Або ось ці: «Найкращі ліки від страждань, Від бід, лінивства і розпуки – Це труд, це працьовиті руки В натхненній хвилі поривань», «Найкращий пам’ятник – то пам’ять, як білий голуб в небесах», «Життя – це шанс, щоби знайти Для себе праведну дорогу, Щоби по ній прийти до Бога В прозрінні вищої мети».

Аж ось Ангел пролітає над цвинтарем, де бронзові постаменти, де сяють золотом написи, але кому, кому вони потрібні? Хіба, що живим. А Творцеві потрібна душа, як храм золотий. А золотом мають стати добропорядність, смиренність, милосердя тощо. Найголовніші бонуси для небесного банку. Нарешті небесний помічник опиняється біля новонародженого дитяти: «По стежці правди поведу, Блудити в темряві не буде, Коли лихі знайдуться люди, Я попереджу про біду, І відведу його від скверни». У цьому епізоді глибокий символізм: відродження духовного плану.

У зовнішній природі спокою і радості не знайти: ці скарби сховані у внутрішніх сферах людини,  – каже наш сучасник, індійський філософ Сатья Саї Баба. – Коли вони виявлені, людина перестає сумувати та емоційно на все реагувати. Тому прагніть повною мірою використовувати святу атмосферу, цей чудовий шанс, ці дорогоцінні земні дні. У кожний вдих і видих вкладайте ім’я Бога. Живіть з Ним і для Нього. «Прогулянка життям»  – це не лише глибокий аналітичний зріз (у віршованій формі) людського життя у всіх його негативних проявах, а ще й реальні підказки та настанови через Небесного Посланця – Ангела, як врятувати свою душу. Адже життя – це безперервне паломництво, у якому дорогоцінна кожна хвилина, кожна секунда. Не варто пишатися досягнутим, а вперто йти до мети – до Божественної самореалізації. Бо ж  маємо пам’ятати, що створені за образом і подобою. Про це переконливо і талановито ще раз  нагадує у своїй моноп’єсі письменниця Раїса Обшарська, яка тонко відчуває невидимий світ і його космічні закони.

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here