12 липня у Чорткові урочисто відкрито меморіальну таблицю, присвячену пам’яті Карла Еміля Францоза – нашого земляка, видатного німецькомовного письменника, публіциста, видавця, просвітителя та гуманіста.

  

Це була чергова подія від «Гельсінської ініціативи-ХХІ», приурочена до 170-ї річниці від його народження. Як відомо, минулого року у кількох школах, коледжах та бібліотеках Тернопільщини відбулися інформаційно-просвітницькі заходи, спрямовані на популяризацію творчості Францоза. За кошти, надані Урядом Федеративної Республіки Німеччина в Чорткові тернопільським скульптором Романом Вільгушинським було споруджено перший в Україні пам’ятник письменникові.

Перша в європейській історії вистава за мотивами новели Францоза «Ярмарковий день у Барнові» також з’явилася минулоріч саме на чортківській сцені – у виконанні студентського театру «Агапе» Гуманітарно-педагогічного коледжу імені Олександра Барвінського. Ідея цієї вистави та її втілення належить Людмилі Чижишиній – викладачці іноземної літератури коледжу. І от віднині меморіальна таблиця, присвячена Францозу, прикрашає одну з кам’яниць в історичному центрі Чорткова. Вирізьбив її також Роман Вільгушинський.

Карл Еміль Францоз має незаперечні заслуги перед Україною: він перший у своїх публіцистичних працях розповів Європі про Тараса Шевченка, як про геніального поета, а також відкрив для Заходу феномен української народної пісенної творчості.

Деякі думки Францоза актуальні донині – у тому числі у міжнародному вимірі. Так, думаючи над витоками проблем та конфліктів між різними народами, кожен з яких має власну історичну пам’ять, власних героїв та богів, він приходив до висновку, що по-справжньому «Їм може допомогти лише один Бог, той що дрімає в грудях кожної людини – УСВІДОМЛЕННЯ ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ»…

Нарешті, завдячуючи Францозу, місто Чортків нині існує на літературній мапі Європи. Під вигаданою назвою «Барнов» він описав рідне місто середини ХІХ століття у своїх оповіданнях: «Барнов – там живе моє дитинство, і мій батько похований там… Жодне місто на світі не є таким любим і гарним, як Барнов!»

Збірка оповідань “Die Juden von Barnow” («Євреї Барнова»), у якій молодий письменник змалював рідне місто та його мешканців, принесла йому перше визнання. Збірка цікава тим, що у ній письменник охоплює поглядом усіх мешканців «Барнова» – незалежно від того, якою мовою вони розмовляють і у якому храмі моляться. Жодної з етнічних спільнот він не ідеалізує, бачить людей з усіма їхніми світлими та тіньовими сторонами, але співчуває їм усім. «Вказати на темне і допомогти ту темноту осяяти, наскільки стане мого голосу”, – у цьому він вбачає свою місію письменника.

Збірку Францоза “Die Juden von Barnow” згодом було перекладено та видано 16-ма європейськими мовами. На жаль, поки що серед них немає українського видання…Тож вдячне увічнення пам’яті про письменника, переклад та прочитання його творів – давно на часі !…

Францоз пішов з життя надто рано, у розквіті творчих можливостей, 1904 року. Він вже не побачив картин руйнування рідного йому Галицького краю у вогні Першої великої війни. Звісно ж , йому, вихованому в дусі глибокої пошани до німецької культури, і в страшному сні не міг наснитися той жах нацизму – коли освічений європейський народ, охоплений манією самозвеличення, почне винищувати своїх сусідів лише за те, що вони іншого роду!… Коли діти й онуки описаних ним “Die Juden von Barnow” знайдуть свою смерть у розстрільних ямах в Чорному лісі, на окопиську Синякової, на Ягольницькому полі та у газових камерах Белжеця…

Цьогоріч виповнюється 75 років відтоді, як нацисти прозвітували, що й Чортків і сотні інших міст, великих і малих, стануть назавжди“Judenrein” (очищеними від євреїв). 75-річне наше мовчання про той моторошний злочин свідчить про тривалість і силу зла. Про те, що «темрява» ще доволі непроникна, не осяяна. Не можна далі мовчати. Нам лише здається, що це сталося «з ними», іншими. Насправді це відбувається і З НАМИ також, відбувається донині…

А загалом у програмі урочистого дійства відкриття меморіальної таблиці були: розповідь про «Барнов» Францоза, про його публіцистичну творчість, читання фрагментів творів письменника, а також чудовий камерний концерт у виконанні гостей з міста Бучача – інструментального ансамблю «Опус» під керівництвом Віктора Гребеньовського.

Наостанок ще зауважимо, що і ця робота, і ця урочиста подія не фінансувалися за рахунок будь-якого бюджету, грантових коштів, або пожертв меценатів. Усе стало можливим завдяки дружній підтримці небайдужих людей, яких варто назвати поіменно. Це: Андрій Ковтун, Любомир Махомет, Петро Поповський, Андрій Степаненко, Антон Гонтар, Володимир Компанієць, Богдан Осадца, Віктор Гребеньовський та увесь його творчий колектив.

Фото Максима ОГОРОДНИКА.

Джерело:http://21.helsinki.org.ua/index.php?id=1531605602

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here