Така ж сльотна осінь 76 – го.

Пристойне – Липники ще не стало, …Заводським.

Глибоке, в’язке болото на всій будові.

Контингент спец комендатури, як то болото, просочується крізь такий самий гнилий внутрішній режим.

Жодної ночі без пригод.

Серед ночі ґвалт під дверима.

«Пане постерунковий! Йой, ходьте борши, бо біда!»

Вбуваю наскоком чоботи і вже в дорозі випитую літню жінку, що сталося.

«Та сталосі, прошу пана, таке страшне, жи мусите самі видіти!

Ми юж спали, як вчулам, шо корова мичит. Збудила старого, речу б’єй до стайні, повідь шо там… А він глухий, кажи – спи, тобі сі приснило. Засвітила ліхтар, дивлюся…, а той бугай приставив зо заду цебрик тай мурдує нашу корівцю. А во ту, прошу пана… Видите, йно цебрик зоставсі»

То будете писати заяву (?) – питаю…

«А шо дасте мені другу корову?»

А то чо?

«Бо тую, мушу продати. Вже не зможу від неї пити молоко»

 

Нема вже тих переселенців, та й само обісця вгадується хіба-що за старою черешнею, що зовсім згіркла від часу.

Ярослав СВИСТУН

Comments

коментарів

Поділитись
Попередня статтяБувальщина
Наступна стаття5 грудня 1975 року
журналіст

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here