Весняний суботній день, 6-го березня, в місцевому храмі Напорочного зачаття Пречистої Діви Марії був присвячений їм, учасникам Центру дозвілля та соцреабілітації для неповносправних молодих людей місцевої БСМ «Карітас» та вихованцям дитячого Будинку милосердя, заснованого при Бучацькій єпархії. Дітям та їхнім батькам, життя яких проходить не зі звичними для нас буднями. Того дня вони зустрілись всі разом, щоб почути добру новину: Бог для них має план особливий. І для кожного з цих дітей та їхніх близьких і рідних – він унікальний.

Напевно кожна людина в своєму житті хоча б раз замислювалась над тим, чому так буває. Чому Бог допускає у життя людей важкі фізичні вади? Чи є Бог добрим, якщо допускає невиліковні внутрішні рани, які завдають неймовірного болю?.. Як вижити при таких обставинах? Де знайти мотивацію для продовження життя?

Ці питання супроводжують все життя особливих дітей, проте чи не найбільше бентежать їхніх батьків, оскільки діти з фізичними вадами потребують нестандартного підходу до виховання. На спільній реколекційній зустрічі, організованій настоятелем храму НЗПДМ о. Григорієм Канаком, всі присутні мали змогу ще раз переосмислити основні принципи виховання дітей, які не залежать від фізичних здібностей і є необхідними для внутрішньої духовної зрілості кожної дитини, це: любити її, допомогти їй вирости, навчити піклуватися про себе і приймати себе такою, якою створив її Бог.

Одним із важливих елементів виховання практичний психолог, ведуча лекції для батьків особливих дітей Уляна Бутриновська назвала наступне: часто пробувати своє батьківство заново (дивитись на свою дитину заново, не забувати говорити слова похвали їй щодня, кожного дня спостерігати і бачити зміни на краще). А також запевнила батьків в необхідності розвивати свою віру у те, що Бог має добрий план на життя їхніх дітей, а їхнім основним батьківським обов’язком є: любити свою дитину; піклуватися про неї; не вимагати від дитини вирости саме такою, якою хочемо ми її бачити, а допомогти їй стати собою. Пам’ятати, що їхня дитина – не їхня власність, а власність Божа.

Великим прикладом для всіх нас є життя всесвітньовідомого проповідника Ніка Вуйчича. Цей чоловік народився без рук і без ніг, але не зважаючи на значні фізичні вади зміг вирости і навчитись самостійно про себе піклуватись, створив сім’ю, і зараз виховує двох діточок: синів Кійосі Джеймс Вуйчич (2013 р.н.) та Дейан Леві Вуйчич (2015р.н.). За все це він дякує насамперед своїм батькам, бо «без їхньої волі прийняти мене не було би нічого».

Уляна Бутриновська запропонувала присутнім переглянути відеозапис інтерв’ю Ніка, в якому він ділиться найважливішими моментами свого життя. Один з них – спогад про те, як одного разу мама запропонувала Ніку почитати статтю про людину з серйозними фізичними вадами. Вона справила на нього неабияке враження: «Я зрозумів, що у мене є вибір: або злитись на Бога за те, чого в мене немає, або дякувати Йому за те, що є». Тоді мама сказала: «Бог буде тебе використовувати. Не знаю як і де, але Він буде це робити». У Бога був план. Нік зрозумів: «Марно бути повноцінною людиною фізично, якщо ти почуваєш себе неповноцінно духовно. Я розумів, що тільки руки і ноги не принесуть мені потіху, я потребував дізнатися істину про те, хто я».

Цю істину Нік знайшов в особі Ісуса Христа. Важливим висновком для Ніка і підсумком лекції став його досвід: «Коли ми починаємо читати Святе Письмо, ми дізнаємось, хто ми є насправді: я – не безрукий і безногий інвалід, я – дитина Божа. Я – ніщо (проти всемогутності Бога), але в мені живе Бог. Я вірю, що якщо Бог не створив для вас чудо, тоді ви самі повинні стати чудом для когось іншого».

 

Леся ПИНЯК

березень, 2017

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here