ІЗ УСТ РЕДАКТОРІВ

   Михайло ОПИХАНИЙ (перший редактор газети «Чортківський вісник», член НСЖУ; 2007-2010)

«Чортківському віснику» – 10 років! Не знаю, хто і як міркує, а я особисто гадаю, що маю повне право вважати газету своїм «дітищем». Спробую це обґрунтувати. Ідея створення видання, засновником якого б виступила Чортківська міська рада, виникла у серпні 2007 року. У Чорткові на той час виходила газета «Ратуша», яку я мав честь редагувати. Редакція «Ратуші» не мала статусу юридичної особи. Управлінські функції здійснювалися через голову Товариства сприяння друкованим засобам масової інформації, яке було співзасновником видання. У редакції фактично було два керівники, між якими доволі часто виникали непорозуміння та зайві дискусії, що, безумовно, мало негативний вплив на роботу усього колективу. Заслухавши доповідь редактора газети «Ратуша» про ситуацію у редакції, депутати Чортківської міської ради V скликання вирішили утворити газету «Чортківський вісник», надати редакції статус юридичної особи та затвердити на посаду редактора видання автора цих рядків. У листопаді 2007 року вийшло перше число «ЧВ» на восьми сторінках формату А3 у повному кольорі та із сучасним дизайном.

Звісно, ж газету не творив сам редактор. Разом зі мною тоді трудилися досвідчені журналісти Богдан Присяжний та Марія Анісімова, на яких я міг опертися, а також молоді кореспонденти Уляна Махневич та Ілона Стула. Бухгалтерією займалася Ольга Гомулкевич. Це був справді хороший і дружній колектив, з яким приємно працювалося.

Всебічну підтримку редакції нової газети надав тоді Чортківський міський голова Ігор Билиця. Саме завдяки Ігорю Михайловичу ми переселилися з підвального приміщення у просторе та світле на другому поверсі міської ради. Міський голова подбав і про оргтехніку для потреб редакції, і про нові меблі до кабінетів, і про суттєве збільшення дотації на підтримку газети та інше. Пан Билиця високо цінував журналістську працю, за що ми йому щиро вдячні. Дякуємо також і депутатам Чортківської міської ради V скликання за взаєморозуміння та допомогу у становленні видання.

Після виборів до місцевих рад у 2010 році мені, на жаль, не вдалося знайти спільної мови із паном Вербіцьким. Довелося залишити посаду редактора. Відтіль газету редагували різні люди, до яких я однаково ставлюся з повагою. Приємно, що вони, не маючи фахової освіти та досвіду роботи на журналістській ниві, все-таки зуміли
втримати видання «на плаву», не розгубили читацької аудиторії та врешті-решт зберегли часопис дотепер. Молодці!

Тепер «Чортківський Вісник» редагує молода та заповзята журналістка Мар’яна Полянська. І не лише редагує – вона фактично одноосібно творить газету. Скажу
відверто, що це доволі важка та виснажлива робота, яка вимагає неймовірних зусиль, витримки і наполегливості. Крім того, Чортківська міська рада (читай: Володимир
Шматько) припинила виділення дотацй на підтримку видання, що зумовило ще важче становище редакції. Однак, «Чортківський вісник» продовжує виходити регулярно
і це, безперечно, тішить. Безнастанною відданістю своїй справі моєї колеги Мар’яни Полянської можна захоплюватися та однозначно ставити у приклад іншим.

Що побажати? Газета, як і люди в цілому – це живий організм. Тому скажу лаконічно: «Чортківському віснику» – многая і благая літа! А Мар’яні – удачі та наснаги!

Ілона ГИКАВЧУК (член НСЖУ при Тернопільському осередку, редактор “ЧВ” 2010-2012)

Цьогоріч, направду, вагома подія, адже улюблене друковане видання Чортківщини святкує 10-й ювілейний рік. “Чортківський ВІСНИК” – колиска невичерпного натхнення для кожного журналіста, хто працював ще у витоках становлення одного з кращих джерел інформації міста. Пишаюся, що була частиною цього складного творчого механізму, адже це, насамперед, покликання і стиль життя. У швидкоплинні та коловороті бурхливих подій, ми, як колектив, дружня команда – вижили, вистояли, здобули свого читача, оскільки не оминали гострих кутів нашого суспільного буття, тих нагальних питань, відповідати на які були покликані повсякчас. Зазвичай, не минулося й без прикрих помилок, проте, як мовиться, не помиляється лише той, хто нічого не робить.

Від душі вітаю журналістів, увесь теперішній колектив редакції із ювілеєм рідного видання. Особлива шана журналістам, з якими працювала пліч-о-пліч понад вісім років, а це саме: Михайло Опиханий, Богдан Присяжний, Марія Анісімова, Віктор Присяжний, Уляна Стеліга, Ірина Брунда, Олег Марчак, Ігор Лукасевич, Оксана Савіцька-Каліннікова, Уляна Наконечна, а також бухгалтеру Ользі Гомулкевич. Соціально-економічна і політична ситуація, кризові явища, умови, в яких живе наше суспільство, й надалі вимагають від нас великої журналістської пильності, чіткої громадянської позиції, мужності і самовідданості.

Бажаю “Чортківському ВІСНИКУ” земних щедрот, нових знахідок та цікавих тем, добрих новин, вдячних читачів та вірних однодумців, міцного слова у потрібний момент!

Ірина БРУНДА (член НСЖУ, редактор 2013-2016)

Минає ще один непростий рік для видання – хоча, коли вони були простими… Десятиліття для місцевої газети – це насправді дуже багато, і це мабуть, найскладніший період становлення. В газеті мені випало бути і дописувачкою, кореспондентом позаштатним і штатним, і редактором. Зараз, оцінюючи цю роботу з відстані – вкотре розумію, наскільки відповідальною і наповненою є робота в газеті. Невеличким колективом нам раз по раз доводилося виборювати право на існування, а разом з тим – спостерігати, слухати, аналізувати, відчувати, фіксувати фотомиті і висловлювання, знаходити потрібні слова для радісних новин і сумних подій, роз’яснювати складні ситуації, озвучувати думку людей. Без сумніву, кожний рік був роком росту, непростих рішень і водночас – зрощував видання змістом в єдине ціле.

І ось так непомітно, від першого видання до сьогодні, наш «Вісник» уже і не впізнати – колись чотири чорно-білі шпальти перетворилися на 8 і 12 сторінок різнопланового наповнення в кольорі. Ще 10 років тому точилися дискусії – а чи потрібна газета, чи є майбутнє у місцевих друкованих видань? У тих роздумах збігло (страшно подумати!) десятиліття, а досі щоп’ятниці читачі шукають «ЧВ» в кіосках преси, отримують додому поштою, а тепер – мають ще й електронну підписку і змогу читати все он-лайн і коментувати наживо.

Якщо хтось запалює зірки – значить, хтось цього потребує. Якщо до газети звертаються, пишуть, її читають – значить, це потрібно місту і людям. Адже
«Чортківський Вісник» – це частинка Чорткова, його щотижневий текстовий відбиток у часі.

З днем народження, «Віснику»! Я вдячна колегам, з якими пощастило працювати – тільки спільна злагоджена робота, повне порозуміння для редакції є тим «диво-клеєм», на якому тримається видання. Бажаю нинішньому редактору витримки і успішного зростання.

А «Віснику» – змін тільки на краще: більше хороших новин, цікавих матеріалів, невтомного пера, активних читачів і великих тиражів, і головне – бути не просто газетою, а щотижневою подією, на яку чекає все місто.

Мар’яна ПОЛЯНСЬКА (член Національної спілки журналістів України, член Незалежної медіа профспілки України, сертифікований дипломований журналіст, редактор (від 2016).

Газета – найбільша частина мого життя. Саме робота займає 10-12 годин із 24-х. Кожний редактор вніс величезну лепту у розвиток і популяризацію нашого видання. І зараз воно передалася мені саме таким, яким усі вони разом створили його.

Хочу поділитися тим, що кожного тижня хвилююся за випуск, а це змушує вдосконалюватися в своїй роботі безперервно. Як тільки Ірина Михайлівна
Брунда передала мені у руки штурвал керівництва, моя творчість була недосконалою і далекою від уявлень про справжню газету. Міський голова зауважував: «Мар’яна, подивися, яку ти зробила газету, перша шпальта схожа на рекламу цирку». А й справді, озираюся на перші часи – це було справді смішно й не зовсім долуго, та час, сумлінні праця, недоспані ночі, стоптані кілометри відвідин масових заходів, інтерв’ю, зустрічі, офіційні урочистості, поїздки на тренінги, семінари, фахові наради й стажування не пройшли безслідно. Сподіваюся, вірні читачі це помітили.

Хочу наголосити, що за вісьмома сторінками інформації лежить нелегка праця, яка дуже часто залишається непоміченою. Та все ж, сьогодні розумію, що
найбільшим досягненням моїм і усіх попередніх редакторів є увага кожного читача, його відданість, бажання передплати чи придбати свіжий випуск. Саме кількістю
передплатників, числом продажів оцінюється наша праця. І я знову й знову не втомлюся дякувати Тобі – мій вірний читачу. Щочетверга уявляю, як завтра, у п’ятницю
ти дістанеш із поштової скриньки чи принесеш із кіоску щойно надрукований Вісник, сядеш на дивані чи у своєму улюбленому кріслі, і читатимеш нову, виплекану
копіткою працею журналіста-автора, статтю, потім поділишся нею із друзями, знайомими, сусідами, даси почитати газету співробітнику чи родичу. Саме за це я безмежно вдячна тобі.

Читай газету, адже з читання періодичної преси можеш поглинути справжню, близьку тобі інформацію, бо телевізор – це щось далеке, Київське. А журналіста місцевого чи районного видання ти зможеш побачити, поспілкуватися з ним, розповісти йому щось наболіле, подискутувати, запропонувати тему для свіжого випуску, поділитися суспільно-важливою новиною, подружитися, врешті-решт.Тож, дякую, що ти з нами. Обіймаю кожного читача помахом редакторського пера.

ЯК СТВОРЮЄТЬСЯ “ЧВ”

Процес цей нелегкий, творчий та копіткий. Полягає він у наступному: робочий тиждень працівника газети розпочинається не з понеділка, як звично для більшості робітників
інших професій. Труд писаки має старт у п’ятницю. Це день, коли ми розносимо свіжий випуск у торгові точки міста, і після цього збираємось на «літучку» – нараду з планування наступного випуску. Під час такої наради обговорюємо теми майбутніх публікацій номера, що вийде, аналізуємо помилки, ділимось новинами, плануємо походи на заходи, зустрічі з інтерв’юйованими особами, складаємо планувальну сітку.

Після чого робочий тиждень продовжується у суботу й неділю, адже часто саме на вихідних відбуваються найважливіші масові заходи, які потім стають темою номера….

…У понеділок ми уже починаємо роботу над публікаціями: телефонуємо постатям наших матеріалів, спілкуємося з організаторами заходів, що відбулися (якщо не встигли дізнатися потрібну інформацію під час масового дійства), одним словом – завершуємо етап збору інформації, і розпочинаємо щабель формування матеріалу. Створення статті має теж кілька етапів: створення плану, намічення тез, синхрон аудіозапису (переведення зібраної інформації із аудіо у текстовий формат), аналіз документів чи інших матеріалів, поданих організатором чи доповідачем (в залежності від типу й форми події, що відбулася), формування матеріалу. Після форматування, самостійного редагування й корегування статті журналіст підбирає до статті фото, які найкращим чином розкриють сутність і передадуть зміст матеріалу, редагує обрані
світлини. На цьому творча складова журналіста завершується.

Далі матеріал бере макетувальник – людина, яка вносить усі творчі роботи журналістів у спеціальний попередній макет програми Indesighn, за допомогою якої більшість редакцій щотижня створюють свіжий номер. Після того, як увесь випуск уже сформований, а завершується його технічний збір у четвер, редактор, разом із коректором та іншими творчими працівниками береться до ретельного редагування номеру. У нас це називається «вичитка»: на роздрукований листках ре- ального розміру газети кожна стаття номеру, усі надписи, рубрики, підрубрики достеменно перечитуються, звіряютья із правилами орфографії, пунктуації, граматики, перевіряються у словнику «підозрілі» слова, і нерідко після вичитки шпальта газети стає червоною від виправлень. Потім, як корективи внесені у макет, газета переводиться у відповідний формат, призначений для друку.

Макетувальник ще кілька разів переглядає номер, співставляє кольори і зовнішнє оформлення, після чого за допомогою спеціального сервера від друкарні передає газету до офсетного друку.

Такий процес макетування займає кілька днів, а безпосередньо у четвер – колектив редакції знає, що ні про який обід чи восьмигодинний робочий день мова і йти не може, тому, зазвичай, завершення номера припадає на 22-23 годину. Стомлені, проте щасливі, що поточний робочий тиждень завершився, журналісти «розповзаються» по домівках.є

Друкарня в той час за короткий проміжок часу друкує тираж видання, фасує, завантажує у вантажівку і близько 3-ї години ночі відправляє кур’єрською передачею у Тернопіль, дорогою залишаючи у визначеному місці кілька сотень примірників
нам для продажу. Решту тиражу водій везе у Тернопільську філію Укрпошти, на сортувальню. Там уже працівники-фасувальники розбирають потрібну кількість по районах і уже своєю кур’єрською службою передають у відділення Укрпошти
Чорткова. Знову ж таки, тут поштарі розсортовують потрібну кількість газети на кожну вулицю.

І таким чином, Ваш примірник газети потрапляє Вам у поштову скриньку. Далі справа за Вами – читачем! Саме Ви є головним об’єктом, для якого наші журналісти працюють над висвітленням новин, а саме над «Чортківським Вісником» – ми, віддана невеличка команда ентузіастів, яка сподівається, що саме Вам плід нашої скурпульозної роботи принесе користь, нову інформацію чи моральне задоволення.

Від себе особисто і від усіх трудівників журналістського виноградника дякую саме Вам, наш Любий Читачу. Адже без Вас не існувало б нашої редакції, нашої професії і газети
«Чортківський Вісник»!

Підготувала матеріал Мар’яна ПОЛЯНСЬКА

 

 

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here