Ця історія трапилася в Чорткові ще за часів Союзу. То було весілля без молодого…

На той час у місті діяла школа молодших авіаспеціалістів, так звана «учебка», де розпочинали службу призовники різних національностей. Паралельно в одній сім`ї жили-проживали розлучена мати з донькою. Донька підросла, закінчила школу і пішла на роботу поміж військових. Там і познайомилася з хлопцем, який відслужив військо й залишився в нашому місті. А за національністю він був чи то вірменин, чи грузин. Молоді полюбилися й довго зустрічалися, хлопець вже заходив до хати дівчини. Мати нічого не говорила, та час минав, то вона й нагадала доні: не кохайся, мовляв, з чужинцями, із зайдами, бо гірко плакатимеш. Та донька не слухала, кохання тривало, вирішили молоді побратися. Мати не в силі була заборонити, а наділила їх своїм материнським благословенням. Подали діти заяву до рагсу й родина почала поволі готуватися до весілля. Коли вже усе було підготовлено, молодий і каже: «Ви тут готуйте, а я поїду додому за родиною і на весілля привезу найближчих». Варто зауважити, що й мати, і донька припустилися помилки, розпочавши готуватися завчасу та ще й відпустивши нареченого додому за родичами. Не було його за кілька днів до весілля, не з`явився й на саме весілля. Зажурились рідні, сусіди, мати молодої в розпачі. Дівчина підготувала собі дружок, молодому – дружбів. Почали сходитися гості, стрічає їх наречена з дружками, а нареченого нема. Не всі знали, що він нібито поїхав за родиною, насправді ж – утік, зрадив дівчину. Так і відбулося весілля без молодого. Не співали, як за давніх часів, – «барвінок зелененький, а вельон тоненький, кому ти присягала, той буде твій миленький». Не було присяги, не було милого, не ходили до рагсу, як заведено під час весілля, і не брали в церкві шлюб. Нічого не було, бо зайда зрадив дівчину. Так відбулося сумне весілля, хоч звично грали музики, молодь співала, та не вигукували традиційне «гірко!». А на душі молодої і так було дуже гірко, що зрадив хлопець, якого любила… Як у тій пісні співається:

А якби я була знала, була б не кохала

І з тобою до півночі була б не стояла…

А час минав. Дівчина далі жила- проживала разом з матір`ю, тільки люди співчували їй, особливо сусіди, котрі знали достеменно ту історію. Довго ще говорили про той випадок, та з роками усе забулося. А дівчина зустріла пару – Бог не залишив без Своєї Ласки бідну сироту. Ось така історія трапилася в нашому місті, мабуть, багато хто ще пам`ятає той випадок. Була на тім весіллі й моя покійна вже сестра.

Гіркі долі трапляються чи й не в кожній родині. Особливо тепер, коли наша держава переживає складні часи. Молодь не має де жити, а з батьками не хоче. Тож майже половина тих, хто повінчалися, розлучається. Суд, рагс дають їм розлучення, хоч свята церква не дає. Бо те, що Бог злучив, людині не дано розлучати…

Роман КРИЖАНІВСЬКИЙ,
м. Чортків

Голос народу

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here