Етнограф Хв. Вовк, виводить цю обрядову страву із неоліту.

В цій культурі знаходять перші кам’яні ступки для опихування зерна,

та й назва самої культури більше відома, як Кукутень.

Окрім зерна, інші два обов’язкові складники цієї їжі , мають також дуже давнє походження, що свідчить про глибинність традиції – під 7 тисяч років.

Це дикий мед і мак, пісенно фіксований такими ж давніми гаївками.

Само слово «кутя», як назва, має особливу номінативну харизму і велике коріневоприкладне поширення. Топонімічно «кут» – святе місце, є майже в кожному древньому поселенні; нерідко – Раків Кут в значенні «вівтар». Rakt’a з санскриту – червоний (червоний куток).

В тюрських мовах «кут, хут» – життєвий ембріон дарований богами, згусток енергії життя. В киргизів – носій щастя. У казахів «уйдін кути» – кут житла, високий титул. В цілому Кут – душа.

Покуть (божник) – особливе намолене місце в куті навпроти печі, де ставиться Дідух і Кутя. Ймовірно, звідси і «покута» – умилостивлення духів вольовою пожертвою, а також розкидані в індоєвропейському просторі – Калькута, Трикута, кіркут, малькут.

Святий Вечір – священнодійство, що наступає з першою вечірньою зорею, яке молитвою розпочинає патріарх роду. Він перший куштує кутю, благословить родину, обісця і всю господарку.

Як відгук зороастрального етапу ендемічних вірувань трапезу складають 12 страв (за сузірним числом).

Ясне зоряне небо, віщує рік добра і достатку. Заклики стихій та звірини до спільної вечері, знаменують добрі наміри ґазд на замирення з силами природи. В самому ритуалі є елементи магічної театральності і віри, з поділом ролей (кому запалювати свічку, кому квокати, кому гудіти бджолою, а кому блеяти як коза). Вітається й імпровізація нового, незвичного, але доброго, як: «Кутю на покутю, а Сонце у віконце!»

Ярослав СВИСТУН

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here