Може виникнути слушне запитання: “Чому Богоявленням називають не день народження Ісуса Христа (Різдво Христове), а саме Водохреще, яке християни східного обряду відзначають 19 січня?”.

Відповідь духовенства доволі проста: справжній Богоявленський день не той, у який Ісус народився, а той, у який охрестився й освятив воду. Це мало стати для людей першим знаком його святості, перед тим, як Син Божий і наш Спаситель розпочав свою місійну діяльність на землі, виконувати волю Отця Небесного, став творити дива.

Коли Ісусові виповнилося 30 років, Він прийняв хрещення від Івана Предтечі — Хрестителя Господнього на ріці Йордан. У Новому Завіті читаємо, коли Ісус виходив з води, небеса враз розкрилися і з’явився голуб — Дух Святий, що також є знаком Богоявлення. Звідси й розпочалася традиція хрещення у воді.

Уперше людина занурюється у святу воду під час хрестин (хрещення), зазвичай невдовзі після народження — немовлятком. Дитинку намагаються охрестити до сорока днів після її появи на світ. Трапляється, що з різних причин хрещення приймають у зрілому віці. Так чи інакше, але людина оновлюється для майбутнього достойного життя.

Свячена вода (до речі, святять її не тільки на Водохреще, а й на Стрітення, храмові празники у містах і селах, з нагоди інших подій) неодмінно має бути присутня під час освячення храмів, жилих і господарських будівель, а також усього церковного утвару, який використовується під час Служби Божої та часто інших Богослужінь, молитовних відправ. Її використовують на весіллі, при посвяті у школярі, студенти; зі свяченою водою ховають померлого…

Йорданська вода має вживатися натще, бо саме за цієї умови вона набуває найбільшої сили, чудотворних властивостей. Таке підтверджують і медичні досліди. До властивостей свяченої води відносять здатність гамувати пристрасті, відганяти злих духів від оселі та виганяти їх з людини, зцілювати хворих. Не раз кажуть, що свячена вода — найкращі ліки. Тому у йорданських ополонках проводили купелі важкохворих людей, давали воду тим, хто не міг вже причаститися. Кроплять свяченою водою й самих себе, вирушаючи у далеку дорогу.

Окрім води, цілющим вважався і водохрещенський сніг, який, як вважали, допомагає при запамороченні, онімінні ніг. Його кидали у криницю, щоб вода не пропала у посушливе літо. Народна прогностична прикмета говорить: “На Йордан багато снігу на полях — буде врожай хліба!”.

Не раз запитують: “Навіщо щороку знову і знову освячувати воду? Достатньо, що її вже освятив Ісус Христос…”. Знову ж, церковна відповідь така: світ наш сповнений гріхів, а Церква, освячуючи воду, повертає їй первинну чистоту. Священики акцентують: Господь Бог не творить чудес там, де людина очікує їх лише з цікавості, а не без щирого наміру скористатися ними заради власного спасіння. Щоб свячена вода (наприклад, та сама йорданська) приносила користь, необхідно дбати про чистоту власних думок і вчинків.

Саме свято Водохреще відбувається урочисто. Ще за кілька днів до нього, звісно, якщо погода дозволяє, чоловіки вирубують з льоду на водоймі хрест, перед ним — престол, а завершують святкову композицію соснові чи ялинові гілки у вигляді арки, яка символізує Царські ворота у храмі. Можемо це назвати храмом без куполів, бо куполом є саме небо. У день свята зранку (інколи опівночі) відбувається урочисте церковне Богослужіння, водосвяття. Люди набирають свячену воду, так само, як і перед Надвечір’ям Богоявлення. Після цього вся громада зі співом, несучи у руках хоругви, йде до “льодового хреста” та ополонки. Кожен несе окремий посуд, щоб ще раз набрати святої води, але вже з водойми. Там, де водойми чисті, скажімо, у джерелах, то набирають тільки цю воду. Тоді біля церкви водосвяття вже не відбувається.

Окрім занурення хреста у воду (таке священик робить тричі), до цікавих обрядів належить те, що духовний отець може опустити його на дно ріки чи озера. Сміливці ж, роздягнувшись, пірнають за хрестом. Ще ніхто не хворів!.. Тепер відродилася добра традиція: масові купелі у йорданській ополонці, купаються і старі, і малі…

За легендою, на Водохреще вода на деяку мить перетворюється на вино. Таке не слід сприймати  звульгаризовано. У цьому сенсі вино — кров Ісуса, яку ми споживаємо, приступаючи до Святого Причастя.

Принісши додому свячену воду, господар кропить нею оселю та все у хазяйстві: садибу, худобу, озимі посіви, сад, вулики, криницю, усіх домочадців. Пасічники ставили трішечки йорданської води у стебник для бджіл, а в теплу пору року виставляли її посеред пасіки. Ще одна властивість йорданської води — довго зберігатися свіжою, не псуватися. Використовували хрещенську воду й на початках весняної сівби. Певну кількість такої води відливали в посудину, щільно закривали і зберігали протягом року на покуті біля ікон.

До речі, про цілющість йорданської води відомо ще з перших віків від Різдва Христового. Наприклад, у IV столітті Отець Церкви Іван Золотоустий писав: “Христос хрестився й освятив природну воду, і тому на свято Водохреща всі, почерпнувши води опівночі, приносять її додому та зберігають увесь рік”. Християни у цей день вітаються: «Христос Хрестився! У ріці Йордані!». Інколи додають: «Христос Хрестився й воду освятив!».

Тарас ЛЕХМАН

 

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here