Гаррі Поттер українською. На жаль, переклад цієї книги, вже сьомої, здійснив Віктор Морозов, відомий львівський музикант, який нині живе у Нью-Йорку. Музикант, піснями якого я захоплювався, будучи студентом і навчаючись у Львові.

Багато людей з добрими намірами захоплено розхвалюють книги про Гаррі Поттера Джоанни Роулінг, аргументуючи, що у світі, просякнутому духом постмодернізму (а постмодернізм, як відомо, не допускає існування абсолютно істинного чи хибного – поширює думку про те, що існує багато «правд», та що все відносне), ці історії змальовують образи, які дають змогу дітям зрозуміти, що істинне, а що – ні (зауважмо, постмодерністське світобачення «з’їдає себе самого», тому що, якщо все відносне і не існує правди, тоді й сам постмодернізм відносний, а отже – не є правдою). Дехто навіть йде далі, стверджуючи, що Гаррі Поттер – це не лише невинна розвага, але й так само заслуговує похвали, як і «Хроніки Нарнії» К. С. Льюїса, «Гоббіт» і серія «Володар перснів» Дж. Р. Р. Толкіна та інші шановані часом казки.

Прихильники Гаррі Поттера часто висувають твердження, що ці історії формують позитивні якості і чесноти, … і якщо в них використано трохи «білої» магії, щоб ефективніше розповсюджувати добро, то навіть краще.

Що таке магія, чари, чаклунство? Магія – це вміння управляти людьми чи іншими живими істотами, природними явищами, силами чи наслідками за допомогою прикликання надприродних сил, що відбувається через ворожіння, заклинання, ритуали та забобони. Її прихильники, зневірившись у Бозі, молитвами і благаннями намагаються досягнути бажаного результату без Бога. Відтак, оскільки і магія, і чаклунство намагаються досягти результатів, які виходять за межі людських сил, то вони передбачають диявольську угоду з духами злоби або, щонайменше, – заклик до їхнього втручання в людські справи.

Чи є різниця між «чорною» та «білою» магіями? «Біла магія» у книгах про Гаррі Поттера – це сила, здатна зняти закляття та використати «сили темряви» для добрих цілей (вдумаймося, що це означає!), тоді як «чорна магія» – здатність накласти закляття заради зла. Насправді «біла магія» – це всі види чаклувань без прямого звернення до диявола, тоді як «чорна магія» – пряма залежність від демонів чи самого диявола. На жаль, люди в наш час бояться виглядати «непрогресивними» у своєму мисленні, і тому не лише применшують вплив диявола на людські справи, а й сумніваються в існуванні самого диявола. Якщо диявола нема, тоді, напевно, трохи магії чи чаклунства не зашкодить…

Насправді, Святе Письмо забороняє будь-які магічні практики тому, що це у будь-якому випадку є запереченням Бога і зверненням до диявола. Про це говорить, наприклад, Книга Второзаконня: «Щоб не було в тебе нікого, … хто ворожить, або кидає жеребом, або заговорює, або волхвує; або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або розпитує мерців. Бо огидний для Господа кожний, хто це робить» (Втор. 18, 10–12). У Першій Книзі Самуїла (1 Сам. 15, 23) чарівництво прирівняне до духа бунту проти Бога. У Діяннях апостолів Петра і Павла, у творах Дідахе та Послання Варнави наполегливо застерігають ще ранніх християн від практикування магії.

Використання будь-якої форми магії (закляття, чари, амулети, астральні проекції, кристали) або намагання задіяти, викликати, контролювати окультні сили, чи інша взаємодія з ними (консультація з медіумами, астрологами, гіпнотизерами, ворожбитами на картах, шаманами та чаклунами чи вдавання до передбачення долі) – хибне, потенційно небезпечне і суперечить вірі. Понад це, з католицького та православного погляду та згідно з офіційним вченням цих Церков, добрих чарівників не існує. Нема інших добрих духів, окрім ангелів, і нема інших злих духів, окрім демонів.

Якщо дитина виробила звичку читати все підряд, якщо батьки не стежать за її уподобаннями, щиро, однак помилково переконані, що чари і чаклунство не мають моральної значущості, то це стане важливим чинником (серед багатьох інших), який схилить і без того вразливу та незрілу дитину до справжнього окультизму. У будь-якому випадку, уникнення пасток світу Джоан Роулінґ вимагає набагато більше батьківської уваги, ніж книги Льюїса чи Толкіна.

Якщо вже розбуджено інтерес до окультного, юні читачі можуть розважатися дошками Віджа, картами Таро та іншим причандаллям. З часом дехто може піти далі, шукаючи в бібліотеках чи інтернеті інформацією про Вікканські ритуали чи про інші форми сучасних окультних практик. Не те, що діти обов’язково стануть відьмаками тільки через читання «Гаррі Поттера». Однак це може стати одним із чинників, який скерує й без того вразливих дітей у такому напрямку, який в підсумку матиме серйозні наслідки. А з огляду на Інтернет це стає справжньою спокусою.

Богдан ПРИСЯЖНИЙ,

за матеріалами О. Січа, магістра філософії (Масачусет, США)

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here