Надворі 1900-ті. Чортківські отці-домініканці зайняті будовою нового костелу, позаяк тодішній парафіяльний вміщає заледве п’яту частину вірних. Архітектором запрошено Яна Кароля Сас-Зубжицького, професора Львівської політехніки й водночас нашого земляка (уродженця Товстого на Тернопільщині). Дещо пізніше, 1909 року, він опублікує невеличкий допис у польському технічно-промисловому тижневику, оцінивши вартість усіх будівельних робіт на чверть мільйона корон. Головним матеріалом став твердий вапняк місцевого видобутку, а дрібні художні роботи виконали з рожевого теребовлянського каменю, що, цитую, «мальовничо відбиває від білої барви решти мурів». І не лише. Червоний дах, декоративні шпилі й оригінальні елементи фасаду ще й нині відчутно звеселяють здебільшого сірий центр міста.

Домініканський костел Святого Станіслава — справжній красень, улюбленець паломників і туристів, шедевр надвіслянської готики — через століття захоплює, приваблює, дивує. І ви, перебуваючи у Чорткові, не забудьте зайти до цього храму, помолитися, відпочити душею. А ще — купити релігійну літературу або сувеніри в костельній крамничці, про яку дбає о. Дмитро Андрійчин. Звідси книжечки, листівки й інше мандрують Україною та зарубіжжям. Паломників і туристів суттєво побільшало, відколи 2009 року храм проголошено санктуарієм Mатері Божої Святого Розарія.

Чортківська парафія налічує близько трьохсот вірних із міста й околиць. Тут орден Проповідників (тобто домініканців) присутній уже понад 400 літ. Мають і чоловічий, і жіночий монастирі. При жіночому діє школа, в якій сестри навчають дітей і молодь катехизму та польської мови, організовують туристичні поїздки.

З адміністратором парафії і настоятелем чоловічого монастиря о. Іренеєм Погорельцевим ми зустрілися напередодні Попільної середи. У римо-католиків це перший день Великого посту, який цього року припав на 14 лютого. У Попільну середу священики посипають голову вірних попелом, або ж (як в Іспанії та Латинській Америці) малюють на їхньому чолі хрест.

«Символ попелу глибоко прадавній, — пояснює о. Іреней. — Ще у Старому Завіті написано, як люди каялися, посипаючи голову попелом. Робили це на знак покори і покаяння. Як правило, попіл береться зі спаленої верби, яку святили у Вербну неділю. Він є одночасно символом смерті (згадаймо біблійні слова «Ти є попелом, і у попіл повернешся»), але й навернення, бо священик під час обряду промовляє: «Навертайся і віруй у Євангеліє».

У костелі Святого Станіслава багато старожитностей, цікаві ікони. Минулого року на горищі храму віднайшли дерев’яні фігурки. Найкращі реставрували, як-от фігуру домініканської святої Катерини Сієнської, покровительки Європи. Нині вона у білому облаченні, з молитовно простягнутими руками стоїть на підніжжі вівтаря. Поруч — фігурка св. Станіслава із жезлом у руці. «Зображення цього святого виконано в неоготичному стилі, — каже о. Іреней. — Це подарунок від парафіян теребовлянського костелу Святих Петра і Павла. Їхній храм зовсім інший за стилем і архітектурою, тому неоготична фігурка їм не підходить. За цей дар ми їм дуже вдячні».

Далі мій співрозмовник показує копію образа «Страшний суд» фламандця Ганса Мемлінга. Біля нього — статуетка св. Юди Тадея, який допомагає у безнадійних справах. В іншій костельній ніші яскравими кольорами приваблює копія триптиха «Сім таїнств» відомого нідерландця Рогіра ван дер Вейдена. Також кожному гостеві варто побачити старовинні (годі вгадати, з яких літ!) кам’яні таблиці на честь фундаторів або історичних подій ще з першого римо-католицького храму. Ці плити, писані по-польськи і латиною, вмуровані у стіни костелу.

Звертаю увагу на нову фігурку св. Йосифа з дитятком Ісусом на руках. Вона розміщена на дерев’яній стелі з фігурним вензелем. Цей святий допомагає у багатьох справах, зокрема є покровителем емігрантів. Отець Іреней додає, що до св. Йосифа вони з братами-домініканцями моляться за українських заробітчан і студентів. Найбільшою фігурою в костелі є зображення св. Антонія Падуанського, прикрашене різьбленими букетами лілій. Статую довгі роки переховували вірні, повернувши у костел 1989 року, коли храм знову відчинили для богослужінь. Поруч із цим святим — невеликі фігурки ангеликів, яким, за оцінкою реставраторів, близько 150 років. Але час набагато милосердніший до творів мистецтва — на відміну від загребущої людської руки. Свідченням тому вщент побитий старовинний орган, подарований давнім бургомістром Чорткова Людвігом Носсом. Нині музичний інструмент лежить на костельному горищі, зіяючи потрощеними клавішами. Можливо, колись закрученими кам’яними сходами до нього підніматимуться туристи. Для них це буде ще одна нагода подумати про войовничий атеїзм.

Вікторія МАНЬОВСЬКА

Фото Василя БУРМИ

Вільне життя

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here