Десь в середині 80-х на полудневій Тернопільщині сталося декілька убивств зі зґвалтуванням. Жертвами були одинокі перестарілі і немічні жінки.

На розкриття чергового злочину, кинули всі сили місцевої міліції.

За побічними доказами, запідозрили недоумкуватого Васю із Горішньої Вигнанки. При опрацюванні самотніх вигнанських жінок, мені випало почути таке, що не мало відношення до справи, але було слушним прикладом житейської мудрості: Що для Мойші ґешефт, для хлопа – смерть.

Далі, розповідь від першої особи: Мій чоловік тоді йше був живий і моцний, як під безом кури випарпали гладущик з жовтими копійками.

Ми люди темні, тай порішили показати копійку голові сільради.

То був перший день в життю, як Василь прийшов додому п’яним…

По тім, було багато таких самих днів, аж поки газда не виніс з господи всі до єдної копійки і поки не спився на ніц. До року часу – вмер, а я лишилася сама.

Ярослав СВИСТУН

Comments

коментарів

Поділитись
Попередня статтяЩе не вмерла
Наступна статтяСексбувальщина
журналіст

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here