Цього тижня зі мною трапилася подія, від якої й досі не можу оговтатися.

На кінець робочого дня, коли на вулиці вже було темно, і майже всі чортків’яни розбрелися по домівках, до редакції нечіткою, обм’яклою ходою «завалився» місцевий письменник.

Коротка передісторія. Раз на півроку ця людина втрачає стрим і на кілька днів(може й тижнів) впадає в запій (ще кажуть – «гудить»). На жаль, цей чоловік з категорії людей, які у стані алкосп’яніння починають шукати пригод й чіпляються до усіх, кого зустрічають на своєму охмелілому шляху.

Вінуже раніше приходив, і не один раз. Та завжди було так, що в редакції окрім мене ще хтось був. Або словами можна було попрощатися із неадекватним гостем.

Щоб було зрозуміло: він хамив, погрожував, що знищить мене, редакцію, міську раду, починав палити цигарку, лізти по стелажах, одного разу навіть намагався мене вдарити.

Але того вечора все обернулося надто гірше. Одразу стало зрозуміло: він дуже п’яний. Почав розмовляти нормально, але розмова перейшла в погрози та образи. Проте, коли він почав палити, і дим йшов мені прямо в обличчя, змусила його вийти в коридор. Зрозумівши, що він так скоро не піде, зачинилася, і похапцем почала телефонувати до всіх близьких. І, як це буває, за законом космічної підлості, ніхто не піднімав слухавки чи був зайнятий. Коли той чолов’яга зрозумів, що я зачинилася, почав кричати, говорити нецензурщину, голосно лаятись. Як він загрюкав у тоненькі дерев’яні двері ногами й кулаками, почав гамселити по вікнах, я справді злякалася. Швидко зашторила вікно, й у стані афекту взяла в руки молоток і … зателефонувала в поліцію.

Не минуло й кількох хвилин, як почувся інший чоловічий голос. То був працівник військкомату. Як я зрозуміла, той п’яничка вчепився уже й до військовослужбовця, грубіянив йому, викликав на бійку. Завдяки тому хоробряку, містер-горе перестав мучити мої двері і вікна. Через кілька хвилин нагодилися поліцейські, до яких той «пан» теж дозволив собі хамство і фізичні задирки.

Для розуміння, увесь цей час я стояла за, зачиненими на ключ, дверима з молотком в руках і сльозами на очах. І вже після того, як задираку вдягли у кайданки, на вмовляння поліцейських і військовослужбовців, відчинила двері.

Після тієї події весь час думаю… Який, все таки, страшний алкоголь. І у що може прозора сорокаградусна рідина перетворити людину? За статистикою, щодня в Україні скоюються сотні злочинів під впливом алкоголю.

Невже людина не здатна усвідомити – життя йде на смітник, коли вживаєш горілку. Людина не може нічого надбати, ні для душі, ні для тіла. Ти п’єш, твої дні проходять у забутті, ти не маєш істинного задоволення, не помічаєш краси цього світу, у тебе немає грошей, ти – нікчема. Іноді сиджу в компанії, де всі п’яні і спостерігаю за ними. Ці люди змінюються: їм зразу стає цікаво один з одним, у них з’являються теми для розмов, хоча на тверезу голову у них немає нічого спільного.

Як людина, яка ніколи не вживає алкоголю, ніяк не можу зрозуміти – в чому їхнє задоволення: тобі погано, ти – овоч, безпомічний огірок. Хоча, можливо, для тих, хто зловживає алкоголем, ці слова здадуться дитячою наївністю і дурістю. Той писака, приміром – може заперечити і сказати: «мені стає легше, всі проблеми забуваються, у мене в голові виникають грандіозні плани на життя, я стаю іншою – легкою і безтурботною особистістю». До біса це все! Це самообман. Так, може в той вечір тобі і легше, ти все забуваєш. Та вранці все здається напрочуд поганим, і потрібно знову випити пару грам, щоб відновити «легкоту душі».

Кожен чоловік (зараз говоримо лише про них) коли вип’є, відкриває в собі різні підсвідомі бажання. Але завжди алкоголь допомагає стати іншою людиною: добрий стає злим, злий – добрим, скупий – щедрим, мовчазний робиться балакучим. Та чому не можна при тверезому розумі за чаркою соку в кафе обговорювати політекономіку в країнах Прибалтики? Чому не можна після кафе, їхати в клуб – танцювати до півночі,  потім ще на заправці «травити» анекдоти до світанку, і все це – без грама алкоголю?

Розібратися в собі, дати волю емоціям у ясності розуму, отримати істинне задоволення від посиденьок з друзями, рідними, пам’ятати все на другий день… Хіба це все не справжня насолода життям? І ти можеш засудити мене і назвати перфекціоністкою, ідеалісткою, або просто дурною. Та думаю, світ без алкоголю мав би зовсім інші барви і хід історії…

Мар’яна ПОЛЯНСЬКА

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here