5 грудня 1975 року. Передостанній святошний день сталінської конституції.

За неписаними законами в день конституції, належало виявляти деяку поблажливість до порушників порядку.

Цього звичаю дотримувалася не лише міліція а й всі – хто при виконанні…

Пізно вечором підвипивший хлопець у військовій формі з відзнаками десантника, залишив документ черговій і піднявся на п’ятий поверх дівочого гуртожитку. Вигнав з кімнати зайву публіку  замкнувши двері з середини.

Через якийсь час в сусідній кімнаті почули зойки і заклики на допомогу. «Служба днем и ночью», зреагувала миттєво, бо її опірний пункт, знаходився в тому самому гуртожитку на вулиці Енергетичній. Від найпершого «приклАду ноги» двері гучно впали… І – Ов-ва !  Десантник – вже стояв на підвіконні розчиненого вікна.

В широко розведених руках з пляшкою недопитого вина, вгадувався добрий вишкіл і рішучість.

На вимогу злізти, відчайдух зробив перехресний жест від ліктя, пригнув голову і навзнак, відштовхнувся в темінь ночі.

В світлі ліхтарів, було виразно видно розпластане на снігу тіло.

Швидка відправила потерпілого в першу міську, де попереднє обстеження не виявило жодних слідів трощі костей, лише синяки і засохла кров під носом.

Я залишив рапорт в черговій частині і пішов спати, але вже за якусь годину-дві мене підняли й підвезли до реанімації.

Той самий черговий лікар, зустрів на порозі… Перебираючи ноги в засніжених тапочках, повідомив таке, від чого шок з ікотою змінився матовим сміхом.

Наш клієнт, мало того що милицею розігнав весь медперсонал, ще й вимагає негайної виписки «нах хаузе».

Ну що – сказав дохтор, і виписав під поруку мами – психіатра з відомої лікарні.

Цього ж дня любляча мама, розшукала мене і уклінну просьбу, не давати хід «ймовірній» заяві про зґвалтування, підкріпила солідним дохторським пакетом. А ще через тиждень, принесла запрошення на весілля.

Ярослав СВИСТУН

Comments

коментарів

Поділитись
Попередня статтяСексбувальщина
Наступна стаття
журналіст

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here