За весь період проведення антитерористичної операції на сході України загинуло 3 тисячі 629 українських військовослужбовців. Про це під час чергового брифінгу у Києві розповів прес-офіцер Міністерства борони України з питань АТО Лисенко Андрій.

«З самого початку проведення антитерористичної операції і до сьогоднішнього для в зоні бойових дій на Донбасі загинуло 3629 українських солдат. З них 3220 – військовослужбовці Збройних сил України, інші – представники МВС, Національної поліції, Нацгвардії, Державної прикордонної служби, Служби безпеки та Державної служби з надзвичайних ситуацій», – зазначив полковник.

В той самий час речник штабу АТО додав, що в цей самий період поранення отримали 9 тисяч 453 особи, з яких 7 тисяч 664 – військовослужбовці Збройних сил України.

І в день святкування Покрови Пресвятої Богородиці розум несвідомо повертається до спогадів про похорони, плачі матерів, страхи за живих…

У Чорткові перед церквою Покрови, у її храмовий празник, мешканці міста зібралися щоб відсвяткувати та ужалобити цей день. Він знаменується для України не лиш одним із найбільших релігійних  свят.  14 жовтня також в Україні припадає День Українського козацтва та День захисника України. Чи не символічно? Матір Божа споконвіку, ще з сивих давен, початків козацтва являлася для захисників нашої держави відданою покровителькою та повсякчасною заступницею перед Господом.

Спільною молитвою чортків’яни вшанували славних синів України – героїв повстанської армії, воїнів-визволителів у роки Другої світової війни, Героїв Небесної Сотні і героїв антитерористичної операції: Романа Ільяшенка, Дениса Громового, Руслана Коцюка, Романа Рущака, Лесю Герас, Ігоря Штуника, Івана Сторчака.

Як зазвичай, відправили панахиду, посадовці вручили нагороди, приурочивши їх до свята, «засвітилися» перед мікрофоном з промовами, «глядачі» заходу сумно відстояли півтори години, померзли. Тай розійшлися по домівках…

А війна не зупинилася! Війна триває сьогодні. І поки ти читаєш цей репортаж, якийсь хоробрий 25-річний юнак із Львівщини безстрашно із 15-градусного окопу, по коліна в болоті – стріляє у нахального, зажершогося ворога, аби ти міг спокійно читати.

Подивімося на нашу країну: так, впроваджуються реформи, Україна все більше влізає в борги перед світовими фондами, ми ходимо на роботу, займаємося своїми справами. Та чомусь присмак нафталіну не покидає: ми ненавидимо владу, досі чекаємо «Мойсея», даємо жирному чиновнику хабаря, викидаємо сміття в парку, скриваємо податки… А може проблема не зовсім у владі?

Чи змінила нас війна? Чи допоміг нам хтось зовні? Чи можливо прибрати у власній голові, все так же лежачи на дивані?

 

Пора би вже замислитися над тим, що війна  – це не політичні ігри, це – урок для кожного з нас. І чим швидше ми навчаємося, тим менше платимо за це навчання. Але платимо, нажаль, ні чим іншим, як життями молодих людей – тих, хто є цвітом нації.

 

А от, ті «гниди», хто обожнює Інтер та інертний у ставленні до москалів, і потайки починає хотіти повернення Януковича «бо долар був по 8» – аж ніяк не заслуговують на таку велику плату за науку – як людське життя.

Мар’яна ПОЛЯНСЬКА

 

Comments

коментарів

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here